В конверті, з яким я прийшла до свахи, лежало 200 євро. Ну, я можу собі це дозволити, оскільки працюю за кордоном. Зараз оце на місяць приїхала додому на новорічні свята.
У моєї свахи було День народження, точніше, ювілей. Але потрапити до неї в самий день свята я не змогла, бо мала дуже важливу зустріч по роботі. Я співпрацюю з деякими українськими підприємствами, і це для мене важливо, тому довелося їхати.
Наступного дня я вирішила піти привітати її особисто. Поклала в конверт 200 євро, взяла гарний букет, пляшку ігристого та тортик і пішла. Домовилися на конкретну годину, і я, як завжди, прийшла вчасно.
Сваха зустріла мене на порозі з сухою посмішкою, швиденько провела на кухню і запропонувала сісти. Її кухня виглядала чудово після недавнього ремонту: нові меблі, блискучий посуд, і навіть стільці з м’якими сидіннями.
Сіла я, оглядаючись навколо, і подумала: “От уже сваха молодець, гарно вклалася в затишок”.
Сама вона почала шарудіти біля холодильника. Я помітила, що він заставлений святковими стравами: салати, рулети, ковбаски, навіть торти. Ну, думаю, зараз щось дістане, розігріє, поставимо собі по тарілочці, посидимо по-людськи. Але ні.
Сваха дістала тільки баночку вершків для кави. Потім узяла мій же тортик, акуратно розпакувала його і порізала. На стіл поставила маленьке блюдце, а на нього – лимонну булочку.
Булочка, між іншим, була з учорашнього дня. Я її ще бачила на фото в її соцмережах, коли вона викладала свої святкові столи.
— Оце тобі до чаю, – сказала вона, сідаючи навпроти.
Я дивлюся на ту булочку і думаю: “Ну, може, каву хоча б зварить?”. Але ні. Вона просто поставила мені чашку з розчинною кавою і знову посміхнулася.
— Як ти там за кордоном? – нарешті запитала сваха.
— Нормально, – відповідаю, стараючись не показати свого здивування. – Робота є, гроші заробляю, але нелегко.
— То добре, що заробляєш, – сказала вона. – А я от тут усе вдома. Ремонт цей, звісно, забрав багато сил. Але ж тепер краса, правда?
— Краса, – погоджуюся я.
Ми поговорили ще трохи про свята, дітей, мою роботу. Але в голові у мене вже крутилося інше. Вона навіть не спробувала дістати щось із тих страв, що лишилися зі вчора.
Я ж прийшла на домовлену годину, попередила заздалегідь. З порожніми руками не прийшла: конверт, букет, тортик, пляшка ігристого. А ось це пригощення у вигляді булочки і моєї ж кави – це що таке, скажіть?
Коли розмова трохи вщухла, я вирішила, що конверт із грошима діставати не буду.
— Ну що, свахо, дякую за каву! Булочка смачна. Але мені вже час бігти, – сказала я, піднімаючись.
— Що, так швидко? – здивувалася вона. – Ну, дякую, що зайшла. Бач, тортик твій почали, до вечора з’їмо.
Я кивнула, подякувала і пішла.
По дорозі додому все думала: чи я зробила правильно, що не подарувала гроші? З одного боку, 200 євро – це немала сума, і я тепер залишу їх своїй старенькій мамі, яка живе сама.
А з іншого боку – ну, не знаю. Людина могла б і трохи більше уваги приділити гостю, навіть якщо я прийшла не в самий День народження.
А як ви думаєте, чи я вчинила справедливо? Буду вдячна за ваші думки.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
