fbpx
життєві історії
В квітні я з двома дітками виїхала в Польщу, а до нас з Харківщини приїхала жити родина чоловікового брата. Тобто брат і його дружина, діток вони не мають, не виходить у них ніяк і причина у браті. Я нічого не мала проти, у нас трикімнатна, а зараз тим більше треба гуртуватися, допомагати одне одному. Два тижні тому ми повернулися, невістка при надії, вони обидва мало не на руках її носять

Ми з чоловіком і двома дітками живемо у Хмельницькому, маємо невеличкий бізнес і велику трикімнатну квартиру. У нас підростають двоє діток, хлопчик і дівчинка, 11 і 7 років.

З чоловіком Дмитром стосунки прекрасні. Я завжди відчувала на собі його любов і турботу, увагу до себе й дітей, Діма завжди все робив для того, щоб у нас все було і ми ні в чому не потребували.

Наше щасливе життя, як і життя мільйонів українців, зруйнувала сусідня держава. Я на початку була така налякана і стривожена, що ми з чоловіком прийняли рішення: треба мені з дітьми хоча б тимчасово виїхати, тим паче, що було до кого: у мене там рідна тітка.

Отже, в квітні я з двома дітками виїхала в Польщу, а до нас з Харківщини приїхала жити родина чоловікового брата. Батьки чоловіка, на жаль, назавжди лишилися в Ізюмі, їх немає на цьому світі.

Тобто, приїхали до нас лише брат мого Дмитра Вадим і його дружина Оля, діток вони не мають, не виходить у них ніяк і причина у браті – в дитинстві Вадим переніс якусь там хворобу, яка тепер стала на заваді його можливостям стати батьком.

Я нічого не мала проти, у нас трикімнатна квартира, а зараз тим більше треба гуртуватися, допомагати одне одному. Та ще й після такої біди з моїми свекрами.

Поки я з дітьми була в Польщі, ми з Дімою і його рідними підтримували зв’язок, телефонували щодня. Весь цей час, хоч нам і було добре, ми з дітьми дуже сумували за домівкою і нашим містом, і хоч зараз в Україні не набагато спокійніше, ніж коли ми виїхали, але ми вирішили зимувати вдома.

Два тижні тому ми повернулися, і я застаю вдома таку картину.

Те, що Оля в моїй квартирі зараз за господиню – це нормально, нічого дивного, адже мене довго не було. Вона й готувала, і порядок підтримувала, прала, мила й все таке.

Вразило мене зовсім інше: невістка при надії, вже з добре помітним животиком, а вони обидва, і Дмитро мій, і Вадим, мало не на руках її носять, пилинки, дивляться на неї так закохано й ніжно.

Моєму поверненню, зустрічі зі мною і дітьми чоловік, звісно, зрадів, але щось в ньому перемінилося, відчуваю я це!

І до чого це все? Що мені думати? Звідки у Олі майбутня дитина, якщо її чоловік бездітний? Що тут сталося за моєю спиною?.. Що вони втнули?.. Я відганяю від себе нав’язливі здогадки, але нічого з цими думками зробити не можу.

Що ж робити? Поговорити з чоловіком? Але я й так знаю: щоб там не сталося насправді, ніхто мені правди не відкриє. А над моєю родиною і стосунками з коханим чоловіком нависла дуже тривожна тінь.

Буду дуже вдячна за будь-які поради!

Автор – Олена М.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page