fbpx

В квітну неділю приходжу я з церкви, а в мене “сто” пропущених, від кого б ви подумали – правильно, від Ірини. Я передзвонила, бо налякалася, думала, може щось з онуком трапилося. А вона мені давай плакатися, що немає сина в що одягнути на Великдень, бо мій Тарас обіцяв їй підкинути грошенят до свят, і не стримав обіцянки. Зараз страсний тиждень, а я замість того, щоб готуватися до Великодня, вислуховую скарги колишньої невістки на свого сина. Але ж в нього нова сім’я!

В мене вже сил нема мовчати. Зараз страсний тиждень, а моя невістка не упускає можливості мені зателефонувати і на жалітися на мого сина Тараса.

Вже три роки минуло з того часу, як мій син розлучився з невісткою Іриною. В неї насправді важкий характер. Я ще коли вони зустрічалися казала Тарасу, що діла з їх шлюбу не буде. Але ж ніхто нікого не слухав.

Повинен же син сам стати на ті граблі і все відчути на власній шкурі.

Для мене головне було, щоб зробив після цього правильні висновки. Ну, вроді, все в нього зараз добре.

Колишня моя невістка ніде і ніколи не працювала. Спершу її батьки утримували, а потім мій син.

Через рік після весілля в них з’явився синочок. Я допомагала чим могла. Переважно це були продукти зі села, оскільки фінансової можливості допомагати дітям в мене немає.

Ірина хотіла добре жити, і нічого для цього не робити. Але ж в нашому житті так не нічого не працює. Вона ще коли вони разом з Тарасом жили, весь час мені дзвонила і нила, що він мало грошей заробляє. Що це моя провина, бо я його не вивчила на “професора”.

Але чим її батьки кращі? Що ви них дочка швачка? Яка до того ж, не вміє в шкарпетці дірку зашити.

Дуже мені ця Ірина не подобалася. І дякувати Богу, що син швидко зрозумів, що разом їм не по дорозі. Три роки тому вони офіційно розлучилися. Тарас вже навіть живе з жінкою, але поки офіційно вони не розписалися. Я їх розумію, зараз такий час, що не до веселощів.

Про свого сина Тарас старається не забувати. Та оскільки в нього, можна сказати, нова сім’я, то сильно з фінансами для Ірини і дитини не розженешся. (В нової невістки Дарини є дитина від першого шлюбу. Хлопчик семи років).

До того ж зараз з роботою в нього не дуже складається. Тарас будівельник. Колись він трохи в Польщу їздив підробляти, трохи в Україні, та й хватало. А зараз нікуди не виїдеш, а в нас з роботою халепа.

А Ірина цього розуміти не хоче. Їй подавай і аліменти, і гроші на різні дрібниці. В неї, на скільки мені відомо, нікого не має. Вона з дитиною дома. Фінансово, як я здогадуюсь, знову допомагають батьки.

Я час від часу онуку передаю продукти і на день народження чи Миколая подарунки. Але більше я не можу.

І ось в квітну неділю я приходжу з церкви, а в мене “сто” пропущених, від кого б ви подумали – правильно, від Ірини.

Я передзвонила, бо налякалася, думала, може щось з онуком трапилося. А вона мені давай плакатися, що немає сина в що одягнути на Великдень, бо мій Тарас обіцяв їй підкинути грошенят до свят, і не стримав обіцянки.

Якщо чесно, то я не розумію,  Матвійко що, міністр, щоб має на свята мати все нове? Невже в шафі немає одягу, щоб дитину одягнути. Чи то треба все нове мати?

І мене сильно нервує те, що при першій же нагоді Ірина мені телефонує і жаліється на Тараса.

Чого вона напряму йому не дзвонить, а хоче все через мене робити?

Я вже не в тому віці, щоб нервувати через усіх. В мене своя робота є, господарка, дім.

Не знаю, як маю їй пояснити, що в мене своє життя, і я не можу впливати на сина.

Що б ви робили на моєму місці?

Автор – Наталя У

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page