В мене вже сил нема мовчати. Зараз страсний тиждень, а моя невістка не упускає можливості мені зателефонувати і на жалітися на мого сина Тараса.
Вже три роки минуло з того часу, як мій син розлучився з невісткою Іриною. В неї насправді важкий характер. Я ще коли вони зустрічалися казала Тарасу, що діла з їх шлюбу не буде. Але ж ніхто нікого не слухав.
Повинен же син сам стати на ті граблі і все відчути на власній шкурі.
Для мене головне було, щоб зробив після цього правильні висновки. Ну, вроді, все в нього зараз добре.
Колишня моя невістка ніде і ніколи не працювала. Спершу її батьки утримували, а потім мій син.
Через рік після весілля в них з’явився синочок. Я допомагала чим могла. Переважно це були продукти зі села, оскільки фінансової можливості допомагати дітям в мене немає.
Ірина хотіла добре жити, і нічого для цього не робити. Але ж в нашому житті так не нічого не працює. Вона ще коли вони разом з Тарасом жили, весь час мені дзвонила і нила, що він мало грошей заробляє. Що це моя провина, бо я його не вивчила на “професора”.
Але чим її батьки кращі? Що ви них дочка швачка? Яка до того ж, не вміє в шкарпетці дірку зашити.
Дуже мені ця Ірина не подобалася. І дякувати Богу, що син швидко зрозумів, що разом їм не по дорозі. Три роки тому вони офіційно розлучилися. Тарас вже навіть живе з жінкою, але поки офіційно вони не розписалися. Я їх розумію, зараз такий час, що не до веселощів.
Про свого сина Тарас старається не забувати. Та оскільки в нього, можна сказати, нова сім’я, то сильно з фінансами для Ірини і дитини не розженешся. (В нової невістки Дарини є дитина від першого шлюбу. Хлопчик семи років).
До того ж зараз з роботою в нього не дуже складається. Тарас будівельник. Колись він трохи в Польщу їздив підробляти, трохи в Україні, та й хватало. А зараз нікуди не виїдеш, а в нас з роботою халепа.
А Ірина цього розуміти не хоче. Їй подавай і аліменти, і гроші на різні дрібниці. В неї, на скільки мені відомо, нікого не має. Вона з дитиною дома. Фінансово, як я здогадуюсь, знову допомагають батьки.
Я час від часу онуку передаю продукти і на день народження чи Миколая подарунки. Але більше я не можу.
І ось в квітну неділю я приходжу з церкви, а в мене “сто” пропущених, від кого б ви подумали – правильно, від Ірини.
Я передзвонила, бо налякалася, думала, може щось з онуком трапилося. А вона мені давай плакатися, що немає сина в що одягнути на Великдень, бо мій Тарас обіцяв їй підкинути грошенят до свят, і не стримав обіцянки.
Якщо чесно, то я не розумію, Матвійко що, міністр, щоб має на свята мати все нове? Невже в шафі немає одягу, щоб дитину одягнути. Чи то треба все нове мати?
І мене сильно нервує те, що при першій же нагоді Ірина мені телефонує і жаліється на Тараса.
Чого вона напряму йому не дзвонить, а хоче все через мене робити?
Я вже не в тому віці, щоб нервувати через усіх. В мене своя робота є, господарка, дім.
Не знаю, як маю їй пояснити, що в мене своє життя, і я не можу впливати на сина.
Що б ви робили на моєму місці?
Автор – Наталя У
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua