Сьогодні моя сусідка Люба прийшла до мене з великим пакетом прання. І як завжди, це негайно потрібно випрати. Та в цей раз я від обурення вже не змовчала і сказала Любі, все що я про неї думаю.
Зі своєю сусідкою Любою ми живемо поряд від самого малечку. Нам обидвом вже далеко за сорок. Та я в цьому житті досягла більшого, аніж Люба.
Живемо ми з чоловіком і виховуємо дочку і сина. Обидвоє наших дітей вже студенти. Тому ми з чоловіком працюємо не покладаючи рук, щоб забезпечити наших дітей, а тому і створюємо комфортні умови для проживання нас усіх.
Чоловік мій працює водієм маршрутки, а я працюю вчителем у ліцеї.
В нас в оселі вже давно пороблені ремонти на сучасний лад, хоч ми і живемо в селі, та в нас є все і ванна кімната, де є і пральна машина і сушарка. А ще на кухні мені чоловік недавно придбав посудомийну машину.
Одним словом, комфортними умовами життя ми себе забезпечили.
Чого не можу сказати про Любу. Та працює продавцем в продуктовій крамничці, чоловік в неї слюсар, обидвоє вони виховують єдину дочку, яка вже давно могла би працювати на себе, адже вік вже сам про це говорить.
Та люба сильно залюбила свою дочку, у всьому їй догоджає, підкидає постійно грошей, що дочка і не задумується, що їй вже час ставати самостійною.
Скажу відверто будинок Люби вже давно потребує хорошого ремонту, і воду в будинок вони ще й досі не провели. Люба постійно бігає до мене, то грошей позичити, то тиск поміряти, бо тискоміра в неї ще нема.
А буває і таке, що приходить, щоб я їй волосся пофарбувала, я просто дивуюсь, мати дорослу дочку і бігти до мене? Та найчастіше Люба прибігає до мене, з проханням попрати об’ємні речі, такі як постіль, чи куртки. В ручну їй важко, а з машинки воно вже майже сухе.
Спочатку я робила це змовчуючи, адже Люба крім подушечки до прання, мені нічого не давала взамін.
Я все розумію, можна допомогти, десь колись одноразово, та коли це вже вдруге за тиждень, то мені це вже не дуже подобається.
Машинка на світлі працює за яке я оплачую гроші кожного місяця, а це вже мій сімейний бюджет, який я маю намір потратити на свої сімейні потреби. І моя сусідка аж ніяк до них не належить.
Якось в літку, я попросила Любу допомогти мені зібрати цибулю з грядки, так та відмовилась, сказала, що в неї спина болить.
До того ж часто бували такі ситуації, що я просила Любу мені допомогти, а вона завжди знаходила причину для відмовки. Тому сьогодні я зрозуміла що настав час мені їй сказати досить.
Спочатку я сказала Любі ввічливо, що у мене самої ціла купа прання, та Люба сказала своє відкласти, адже її дочці ці речі потрібні вже на завтра, тому я повинна їх вже закинути.
– Вибач, Люба але тобі я нічого не повинна, і за “дякую” я не зобов’язана тобі надавати послуги, які мені обходяться фінансово, шукай собі когось іншого, бо мені це вже в нагрузку.
Та Люба вскочила, почала говорити в мою стороно не гарні слова. Почала називати мене великою панею.
Тай всі ці слова тут писати ні до чого, моя сусідка тепер зі мною не вітається. Та чи слід мені з цього перейматись?
Бо в мене таке зараз відчуття, наче я винна і маю перед нею просити вибачення…
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“