В магазині мій погляд зупинився на рогалику, який був посипаний маком. Він буквально дивився на мене. Я благала маму купити мені його, але вона лише шарпнула мене за руку, і потягла в інший відділ. Саме біля прилавка з мороженою рибою вона і посадила мене на пусті коробки, і пішла. Пішла назавжди.
В даний час я вже зріла заможна особистість, я одружена і маю трьох дивовижних дітей. Однак раніше мені довелося пережити період, коли мене покинули, і мені здавалося, що нікому я не потрібна, ніхто мене не цікавить. Найчастіше люди стверджують, що не пам’ятають себе у дитячому віці, лише окремі моменти.
Не можна сказати, що я пам’ятаю все до дрібниць. Проте деякі важкі для мене ситуації я пам’ятаю до сьогодні, і, можливо, вже ніколи не забуду. Тато залишив мене в ранньому дитинстві, і мені це стало відомо тільки тоді, коли я навчалася вже в школі. Також мені не забути свою матір, яка кинула мене в магазині.
У моїх спогадах крутиться день, коли ми пішли з мамою до магазину, я дуже хотіла їсти. Однак моя мати так і не взяла нічого з їжі. Замість того, щоб годувати мене, вона тільки верещала на мене. А я слізно просила її купити мені апетитний рогалик посипаний маком, який лежав на вітрині і дивився прямо на мене. Замість того, щоб щось мені відповісти, вона тільки зі злістю подивилася на мене. А перед тим, як вийти з магазину, вона роздратовано сказала мені: “Через тебе я так погано живу”.
Після цих слів мама залишила мене на стопці коробок поруч із замороженою рибою і вирушила до іншого магазину. А мені сказала, щоб я нікуди не йшла. І це був останній день, коли я була її дочкою. Через деякий час дівчинкою, що сиділа на коробці, зацікавився чоловік, він заговорив зі мною. Він пригостив мене тим маковим рогаликом, який я дуже хотіла з’їсти. А через 2 роки я вже жила у його сім’ї.
Коли я тільки відкусила рогалик, я одразу почала плакати. Рогалик був дуже солодкий, а від моїх гірких сліз став солонуватим. Після такого випадку я перестала любити солодощі. Потім я просто не могла їх їсти, вони постійно нагадували мені минуле життя.
Після цього дня у магазині, моє життя кардинально змінилося. Мене відправили до дитячого будинку, де я чекала на якусь прийомну сім’ю, але тоді мені вже було легше. Я розраховувала, що мені підберуть хорошу сім’ю. Проте щиро сподівалася, що мене забере моя рідна мама.
Вона прийшла до дитячого будинку саме тоді, коли мене планували удочерити. Я досі пам’ятаю нашу зустріч. Вона не заспокоїлася і того дня, завалювала мене докорами, щоб якось виправдати свою поведінку. За її словами, через мене у неї зіпсоване особисте життя і через мене вона втратила роботу.
Коли вона тільки привела мене на світ, їй і на думку не спадало, що вона залишиться без засобів для існування з дитиною наодинці. А за те, що я перебувала в дитячому будинку, і що мене планують удочерити, я мала сказати мамі дякую. Мені було зовсім незрозуміло, за що мені її ще можна було віддячити.
Але насправді, якби мама не вчинила таким чином, а залишилася жити зі мною, то я не стала б тим, ким зараз є. Я як і раніше жила б в голоді та злиднях. А зараз у мене цікаве, насичене подіями життя. А тоді ця жінка чекала від мене якоїсь подяки. Це усвідомлення прийшло до мене лише зараз. Але тоді я могла тільки плакати і вмовляти її забрати мене до себе.
Але зараз я вже заможна особистість і можу подякувати їй за те, що вона дала змогу побачити справжнє життя. Я рада, що залишок дитинства я прожила з добрими людьми, які робили все можливе, щоб із турботою та любов’ю виростити прийомну дитину.
І зараз я дякую тій сім’ї, яка врятувала мене і подарували мені любов і турботу.
Фото ілюстративне
