Того дня я зупинився біля квіткового магазину, щоб замовити квіти для доставки матері, яка жила за сто кілометрів від мене. Вийшовши з машини, я помітив маленьку дівчинку, яка сиділа на узбіччі й ридала. Я запитав її, що сталося, і вона відповіла:
– Я хотіла купити мамі її улюблену червону троянду. Але я маю лише десять гривень, а троянда коштує п’ятдесят.
Я тоді усміхнувся, і сказав: “Ходімо зі мною. Я заплачу за квітку. Мама точно буде рада!”
Я купив дівчинці обрану нею ж самою троянду і замовив квіти своїй матері. Потім ми розійшлися кожен своїм шляхом. Повертаючись додому, я їхав повз кладовище в кінці міста. Я побачив цю маленьку дівчинку, яка пройшла повз ворота цвинтаря з червоною трояндою в руці.
Мені було цікаво, що вона там могла робити, тож я припаркував автівку перед воротами і якийсь час з цікавістю спостерігав за дівчиною. Я бачив, як вона підійшла до свіжої мoгили, поклала на неї червону троянду й витерла заплакані очі.
Навіть після того, як дівчинка пішла з кладовища, я ще деякий час сидів у автівці й думав. Я повернувся до квіткового магазину, скасував доставку квітів, замість цього заплатив за готовий букет, поклав його в багажник автівки і попрямував за сто кілометрів від свого нинішнього місця проживання, до будинку матері.
Життя коротке. Проводьте якомога більше часу з людьми, яких ви любите і які люблять вас. Насолоджуйтесь кожною миттю з ними або принаймні телефонуйте їм частіше, поки ще є час. Немає нічого важливішого за сім’ю.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
Недавні записи
- Ми купили свекру теплу сорочку і три пари шкарпеток, для мами торт і парфуми і поїхали. Та в селі нас чекав сюрприз у вигляді Орисі і дітей. Виявляється, Орися, як повноправна невістка, розгулювала по подвір’ї з телефоном і знімала, як вона казала, “контент”. Ми привіталися і я пішла до свекрухи. Ви собі не уявляєте, яким поглядом вона на мене зиркнула, а потім сказала: “Іноді люди розходяться на деякий час, а потім знову сходяться”. І це вона сказала жінці, яка стоїть перед нею з величезним пузом
- Ввечері я вийшла у двір, а там морозище під п’ятнадцять градусів. Налякалася я і пішла в котельню, ще дров підкинути, в чоловіка нічна зміна, діти вже лягли відпочивати, а я переживала, щоб вода в трубах не замерзла. А тут наш собака вірний, дружок Чарлі, як шмигнув на м’якеньке крісло і не захотів виходити. Та й я не виганяла його, пошкодувала, щоб не змерз. Якби я тільки знала, що то ніч на Андрія, і що нам збитки зроблять, я б навпаки Чарліка залишила на сторожівці
- Після того, як дочка вийшла заміж у Польщі, а мені стало дуже важко, я зібрала всі гроші на той квиток у Краків і стала жити з дочкою і зятем під одним дахом в будинку. Але ось я в своєму меленькому селі. Ніколи не думала, що рідна дитина виставить мене за двері, залишивши без копійки. Мій зять – бездушна людина! Це я зрозуміла давно, ще коли дочка перестала допомагати мені копієчкою. Дивлюся серіали, зрідка спускаюся до холодильника і назад. Мене було не видно і не чути
- Сьогодні за сніданком Катерина Степанівна сиділа засмучена, наче хто з родичів на небеса відправився. Причиною стало те, що гуска “ласти склеїла”. Після в свекрухи піднявся тиск, а коли я його міряла, вона розплакалась, адже вона її виходжувала, годувала, купляла їй вітаміни. Скажу відверто, я в подиві від цієї ситуації. Коли моя донечка потрапила в лікарню, то моя свекруха жодної сльозинки не впустила. Більше того, вона навіть особливо цим не переймалась. Говорила так черство: “Там є лікарі і вони їй допоможуть”
- От знаєте, мені вже й самій 42 роки, не молодість. І коли до мене в Хмельницький їде свекруха, я, само собою, чекаю від Любов Дмитрівни допомоги хоч якоїсь – прибрати, ванну помити, та пиріжків хоч спекти! Так ні, моя – по магазинам, на диван з планшетом, у ванні повалятися з бульбашками. Тільки їсть, спить і гуляє, як на курорті. – Коли вже вечеря буде готова, я зголодніла! Де моя кава? Свекруха вирішила привезти до нас ще свого онука, сина мого чоловіка. І сказала, що я маю готувати його улюблені страви, піцу, гамбургери