fbpx

В мене був  ювілей – 70 років. Я спекла свій фірмовий тортик і звісно ж, запросила Ларису на каву. Прийшла вона засмучена, але з невеличким подарунком. Та вже за пів годинки сестра розридалась у мене на кухні. Виявляється, після п’ятнадцяти років шлюбу її дочка з чоловіком розлучається. Я поспівчувала, але і підібрала гарні слова, в знак підтримки. І тут в Ларису ніби вселилося щось. – Та хіба ти нас, бідняків, зрозумієш? Ти все життя як сир в сметані каталася, з таким чоловіком. Навіть зараз, на схилі літ, в тебе гарна двійка і пенсію чоловік має хорошу і діти тобі допомагають

Ох і день народження мені “організувала” рідна сестра. І тільки вдумайтесь, на мій сімдесяти ювілей Лариса, з якою ми все життя добре ладнали, відкрилась з геть іншого боку.

До шістдесяти років ми з сестрою жили в центрі Донецька.

Моя старша дочка вийшла заміж за іноземця і вже багато років живе та працює в Іспанії. Молодша ж дочка з чоловіком ще до 14 року виїхали до Києва.

Тому, як тільки все почалося в 14-му, Іринка з зятем придбали нам квартиру (в нас були деякі кошти і ми ще встигли продати нашу квартиру, тому в Києві ми поселилися відразу ж в свою квартиру по приїзду).

Мій чоловік все життя пропрацював на шахті. Євген в мене розумний, але характер в нього ще той.

Важко мені з ним жилося, але заради дітей закривала очі і на його “походеньки” і на різного роду гульки. Чого я тільки не пережила, але в ті часи не прийнято було розлучатися, а згодом, коли почала підкрадатися старість, це було безглуздо.

Не раз моя Іринка казала, що я ще молода, і змогла б жити собі спокійно, але покинути чоловіка я не змогла. До того ж, Євген від мене на десять років старший і без мене, як без рук, він навіть собі макаронів відварити не вміє.

В Лариси ж життя так склалося, що вона після 14 залишилася в Донецьку. В неї з чоловіком одна дочка, правда, вже п’ять років, як її чоловіка не стало.

І ось після 24 лютого дочка забрала її до себе в Київ. Волею долі ми знову опинилися поруч, в одному місті. Тільки ми з чоловіком живемо окремо від дітей, а Лариса тулиться з зятем під одним дахом.

Ми часто зідзвонювалися і приходили в гості одна до одної, ну а як інакше, найрідніші люди. Так і має бути.
Але все було добре до недавнього часу.

В мене в четвер був день народження, ювілей – 70 років. Я спекла свій фірмовий тортик і звісно ж, запросила Ларису на каву.
Прийшла вона засмучена, але з невеличким подарунком.

Але вже за пів годинки вона розридалась у мене на кухні. Виявляється, після п’ятнадцяти років шлюбу її дочка з чоловіком розлучається. Я поспівчувала сестрі, але і підібрала гарні слова, що це не кінець світу, що Лариса ще знайде своє щастя.

І тут в Ларису ніби вселилося щось.

– Та хіба ти нас, бідняків, зрозумієш? Ти все життя як сир в сметані каталася, з таким чоловіком. Навіть зараз, на схилі літ, в тебе гарна двійка і пенсію чоловік має хорошу і діти тобі допомагають. А я на схилі літ біля зятя тулюся. А я одна, як стебелинка в полі. Ні чоловіка ні підтримки. А тепер ще й дочка розлучається, що далі буде, одному Богу відомо.

Як мені образливо стало. Рідна сестра називається. На сам день народження “привітала”. Вона ж як ніхто інший знає, як все життя я живу зі своїм Євгеном. Та я б все віддала, щоб жити собі спокійно в своє задоволення.

Словом, висказала мені Лариса, все що про мене думає, і пішла. Я закрила за нею двері і розревілася, як мала дитина.

Я до цього дня ніколи не згадувала цей спадок Ларисі, але тепер все випливло на поверхню і в моїй голові.

Коли Лариса продавала нашу батьківську хату, а гроші були чималенькі, то навіть не спитала, чи дати мені хоч частинку виручених коштів, все забрала собі, і тепер я ще й погана…

Чому мені заздрити? Все що в мене є, я заробила, бо все життя важко працювала, а дома мене чекав чоловік, біля якого потрібно було бігати, як біля малої дитини.

Чому сестра так зі мною повелась? І як тепер маю далі з тим жити?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page