В мене з мамою завжди були непрості стосунки. Я не можу назвати її поганою матір’ю, вона все робила для нас з братом, багато працювала. Ось тільки почуття материнства в неї було специфічне.
Мама ніколи не любила з нами “сюсюкатися”, не виявляла ніжності. Тому ми виховувалися і росли дуже самостійними.
Можливо, так було через постійний брак часу, але тепер це вже не важливо. У всякому разі, ми за все їй безмежно вдячні.
Тільки от мені здається, що ми надто далекі она від одної… Ми не маємо того контакту, який зазвичай буває між мамою і донькою. Навіть тепер, коли я вже сама мама, ми не стали ближчими.
Матуся не розуміє, що я потребую її уваги і підтримки. А мені вони так потрібні! Я б була найщасливішою, якби вона приділяла мені хоч трішечки часу, навіть пару годин на тиждень зробили б мене більш щасливою і полегшили б моє життя.
В мене маленькі діти і я багато сил витрачаю на хатні клопоти. Мені ніхто не допомагає, а скільки я не просила маму, вона ніколи не погоджувалася виручити мене. Ні по господарству, ані з дітками посидіти.
Завжди одна й та ж й сама відповідь – я ж сама без чоловіка якось впоралася, і ти справишся, тим паче, що чоловік є.
Отже, моя мама ніяк не підтримує мене, зовсім. І я не знаю, чому.
Невже ми так віддалилися, що навіть не можемо прийти на допомогу у потрібні моменти? Чи це такі методи виховання? Можливо, вона таким чином ділиться зі мною своїм досвідом? Але мене дуже ображає вся ця ситуація.
Чому вона так поводить себе? Коли не подзвоню, вона дуже зайнята, в неї купа справ і мало часу.
І це тоді, коли для зустрічей з чоловіками в неї той час є завжди. Так, моя мама активно намагається влаштувати особисте життя. В цьому з неї точно варто брати приклад. Ось тільки на рідну дочку і онуків в неї часу не лишається. А нам так хотілося б бабусиної уваги!..
Одного разу, коли вона мені вкотре відмовила, ми посварилися. Я не витримала і сказала їй, що вона ходить на побачення замість того, щоб поспілкуватися з онуками. А у відповідь почула, що зараз таким чином вона компенсує молодість. Робота і турбута про нас з братом не дозволили їй налагодити відносини з протилежною статтю, і тепер вона живе. як їй подобаєтьося.
Я це все розумію, розумію що людина хоче пожити для себе. Але як же рідні люди? Вона дала їм все потрібне і більше нічого не винна, чи як? Чоловіки важливіші за онуків, а особисте щастя – за родину?
Ну не розумію я цього і все. Як можна бути такою егоїсткою?
Я мрію налагодити контакт з мамою, вона мені потрібна. Я б хотіла, щоб вона була в нашому житті. Та як це зробити? як нагадати їй, що крім неї і чоловіків, є ще діти і онуки? Чи відчепитися від неї зовсім і дати можливість влаштувати особисте житя, в якому не буде місця нам?..
Валентина, м. Черкаси.
Фото – psychologies
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
