В мене місяць тому були іменини. Розумію, що зараз не на часі, але вирішила спеціально дітей і онуків покликати на гостину, щоб повідомити, що нарешті після свого дня народження планую йти на законний відпочинок, і щоб вони розраховували на те, що прийдеться мені хоча б дві тисячі в місяць платити. Син промовчав, а невістка рота “роззявила” не на жарт. Ось тоді і я вже не стрималася.
Я вважаю, що з мене годі. Все своє життя я пропрацювала в лабораторії нашої центральної лікарні. На восьму годину йшла, п’ята поверталася додому. Не кажу, що сильно перероблялася, але на то вона і пенсія, щоб відпочити, а не горбатитись до останнього.
Я хочу нарешті мати час і на вишивання і на в’язання. Мрію хоч на старості літ в театр з подругами піти, чи навіть в кіно. Хочу на кінець пожити чисто для себе.
Правда, є одне “але” – не знаю, чи на всі мої “хотілки” хватить грошей, але нічого, якось буде.
До того ж у мене є один єдиний син, якому я свого часу допомогла з квартирою, тепер нехай трішки і мене підтримає.
Оресту після нового року тридцять сім виповнилося, у нього своє життя: дружина і трійко діточок. Вони вже не маленькі, всі до школи ходять, навчаються гарно, з тим проблем немає.
Одне бентежить, живуть вони небагато. Орест все на собі тягне: і дружину з трьома дітьми, і іпотеку за квартиру. Відразу ж після весілля вони жили в однокімнатній квартирі, яка мені від матері у спадок дісталася. А потім, коли третя внучка на світ з’явилася, продали старе житло, та взяли в іпотеку трикімнатну квартиру. З того часу кожну копійку економлять, щоб швидше позбутися щомісячних виплат.
Якщо чесно, на мою думку, то невістка Анна теж мала б працювати! А вона тільки сміється, мовляв, як я з трьома дітьми піду на роботу. Так і просиділа весь цей час: то в декреті, то з першокласницями, яким допомагати треба. Анна, звичайно, і готує, і прибирає весь час. Часто щось шиє, перекроює, щоб дівчаток потішити чимось новеньким. Купувати кожній новий гардероб вони не мають можливості, доводиться доношувати за старшими.
Ще до корони і війни вони навіть умудрялися їздити на море. Ні, не за кордон, то в Херсон, то в Одесу. Відкладали увесь рік, щоб хоч трішки з дітьми розслабитися і забутися.
Звичайно, на чорний день вони теж мають заощадження, я це знаю зі слів сина. То в них пральна машина поламається, то хтось раптово занедужає, це ж діти, все щось “підчеплять” . Гроші на це є. Значить, і щоб допомагати матері після виходу на пенсію, також знайдуться. Хіба ні?
В мене місяць тому були іменини. Розумію, що зараз не на часі, але вирішила спеціально дітей і онуків покликати на гостину, щоб вкінці повідомити, що нарешті після свого дня народження планую йти на законний відпочинок. Кажу Оресту: “Готуйся і розширюй свій гаманець. Вибачай, але сяду і я тобі на шию. Сам розумієш, на цих пару тисяч сильно не проживеш. А у мене ще й котик, який звичайну їжу не їсть, йому лише “віскас” подавай. Хоча б дві тисячі, але на місяць мусиш мені давати, цього має вистачити”.
Син опустив очі, але вирішив нічого не говорити мені у відповідь. Зате невістка рота роззявила не на жарт: “Ви зараз жартуєте, правда? Де ж ми зайві дві тисячі візьмемо, у нас діти! Ми ледве зводимо кінці з кінцями! Орест з-під лоба глянув на неї, мовляв, тихо будь, мовчи.
Але і тут я вже не стрималася, пригадала, як я їм квартиру подарувала. Пора б уже й молодим борги мені віддати! Поки я мала сили і здоров’я, працювала, ні в кого і копійки не попросила. Але тепер з мене годі. Нехай як хочуть крутяться. Нехай невістка йде вже нарешті на роботу, і тоді цих нещасних дві тисячі знайдеться.
Мамочки, а ну роз’ясніть моїм дітям, що це нормально утримувати батьків на старість літ. Я ж собі це не придумала сама!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua