10 років тому у нашій родині сталася сімейна драма. Невістка Марта з 5-річною донькою Жанночкою пішла від мого сина Устима до іншого.
Як воно там вже у них було, подробиць не знаю, бо я на Полтавщині в селі живу, а син-офіцер жив з родиною під Одесою, де служив і отримав квартиру.
Так ось закінчилося все тоді тим, що Марта, будучи при надії від того іншого, повернулася до Устима, і він її прийняв, і простив, і вона народила цю дитину не від мого сина, хлопчика Данилка.
Я досі не розумію, як син простив і прийняв. Але я тоді Марту послала назавжди з свого дому і серця, сказала, що ні бачити її ані чути не хочу.
Ну от так і жили, якщо син і приїздив до мене іноді в гості, то тільки вдвох з донечкою Жанночкою. Нас всіх це влаштовувало.
І ось мій єдиний коханий син Устим не повернувся з війни, бо він офіцером був, як я вже сказала… Сталося це майже місяць тому, світ для мене враз почорнів. Я розумію, що він віддав життя за Україну і всіх нас, за мир, за Перемогу. Але це мене не втішає.
Їздила я в Одесу, де мого Устима з великою пошаною провели в останній путь. На прощані з сином словом з невісткою не обмовилися, я тільки з Жанночкою трохи поспілкувалася – єдине, що мені залишилося від синочка, у дівчинки пронизливо-сині оченята, як в Устима.
А коли я повернулася додому, перестала їсти і спати, місця тепер собі не знаходила.
Взяла оце квиток і їду по Марту і онуків, адже там небезпечно, а я сама в будинку в селі, місця вдосталь, спокійно, все квітне і зеленіє… Сподіваюся, що невістка не відмовить, що вмовлю її до мене з дітьми переїхати, хоч на цей важкий час… Син би дуже хотів цього, так і говорить мені Устим, коли приходить у снах…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
