fbpx
життєві історії
В мене є дача за містом, на яку я час від часу навідуюся. Світлана цю роботу не полюбляє, а я і не заставляю, в нас маленькі діти. Тому й цього разу, щоб все прибрати до зими, я поїхав без неї, але з другом, який сам зголосився помогти. Ми їхали на два дні, але впорались швидше. По дорозі додому я купив квіти, “червоненьке”, та відкривши вхідні двері своїми ключами, ледь не впав. Що тепер робити, в голові не вкладається

В мене є дача за містом, на яку я час від часу навідуюся. Світлана цю роботу не полюбляє, а я і не заставляю, в нас маленькі діти. Тому й цього разу, щоб все прибрати до зими, я поїхав без неї, але з другом, який сам зголосився помогти. Ми їхали на два дні, але впорались швидше. По дорозі додому я купив квіти, “червоненьке”, та відкривши вхідні двері своїми ключами, ледь не впав. Що тепер робити, в голові не вкладається.

В Світлану я закохався з першого погляду. Ми з нею познайомилися абсолютно випадково, але цю зустріч я вважав доленосною. Я їй теж сподобався, між нами зав’язалися стосунки – а через деякий час ми відгуляли шикарне весілля.

Життя було не солодке. То звільнення з роботи в нелегкий час, то фінансові труднощі. У нас не було зі Світланою романтики, спільних подорожей і подарунків. Світлана злилася через це, ми часто сперечалися. Можливо, саме тоді вона почала зустрічатися з іншими чоловіками. Але згодом, як я думав, стрепенулася.

Буквально через рік ми стали найщасливішими батьками близнят. Дівчатка були неймовірно схожі на Світлану – просто лялечки кароокі. З народженням дітей наші відносини налагодилися. Та й робота мені попалася гарна, з боргами розпрощалися і почали жити, як нормальні люди.

Але ця осінь перевернула все з ніг на голову. Я поїхав на дачу, щоб підготувати все зими.

Ми з другом планували там залишитися в ночівлею, адже роботи накопичилося чимало. Світлана їхати зі мною відмовилася, а діти відпочивали з моєю мамою в селі.

Я швидше впорався і вирішив поїхати додому. По дорозі купив квіти і червоненьке, хотів зробити сюрприз дружині. Але для мене вона підготувала більш оригінальний сюрприз.

Я просто застав свою Світлану з її “другом”. “Друга”, звісно, я відразу викинув в під’їзд. Світлана ревіла і розповідала мені, що ніколи не любила мене. Вона зізналася, що діти не мої, та й взагалі весь цей час вона ходило “наліво і направо”. Я стояв на місці і не міг знайти відповідних слів. В той момент мені здавалося, я не дихаю.

Світлана зібрала речі і поїхала. Я вже тиждень живу один і думаю про те, як я так довго нічого не помічав. Я дивлюся на фотографії і розумію, що діти абсолютно на мене не схожі, але відмовляюся вірити в те, що вони не мої.

Якби Світлана сказала, що зміниться, і повернеться до мене, я б її пробачив, і прийняв. Як не крути, але я сильно люблю і Світлану, і дівчаток…

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page