fbpx
життєві історії
В моєму житті настав дуже складний період: доводилося відповідати на не дуже тактовні питання, вибачатися перед рідними, що ось така недолуга, вагітна дочка, і найгірше – він! Саша, який вже одружився, не збирався йти з мого життя, телефонував, змушував хвилюватися, хоча лікарі категорично заборонили це робити

Встала вранці і зрозуміла: пройшло 10 років з дня, коли я познайомилася з Олександром. Цілих 10 років! Він з’явився в нелегкий період мого життя. Я залишилась одна.

Зараз вже, по закінченні цих років, я розумію, що це була дурна ідея. Тому, дівчатка, якщо у вас настав подібний період, не кидайтеся відразу у вир з головою, є ризик не помітити деталей, які б захистили вас від подібних людей, а деталі адже були, і не мало…

Спочатку класика: Сашко загорівся, дзвонив постійно, набридав навіть, я відключала телефон, переносила побачення, або навіть не приходила на них, сумнівалася, а чи потрібно мені саме зараз все це? Тут треба віддати йому належне, він проковтнув свою гордість, і чітко, немов за наміченим планом, продовжував рухатися до своєї мети.

Так, усвідомлюю, на жаль, це тільки зараз – я була його мета, всього лише мета. Але тоді мені здавалося, що це любов, вона обов’язково вилікує мене, і все буде добре. І як то кажуть в казках: жили вони довго і щасливо.

Далі розчарування, зради, докори, розбирання і весілля, весілля… але не зі мною.

Я залишилася без Олександра, з малюком в животі. Ходила, немов і не в цьому світі. Єдиний промінчик світла – малюк, але через стрес я потрапила в лікарню, і тут почала розуміти, що вже не маю права бути слабкою, від мене залежить життя малюка. Затиснула кулачки, заборонила собі думати про нього, заборонила плакати, і пішла далі.

В той момент настав дуже складний період: доводилося відповідати на не дуже тактовні питання, вибачатися перед рідними, що ось така недолуга, вагітна дочка, і найгірше – він! Саша, який вже одружився, не збирався йти з мого життя, телефонував, змушував нервувати, хоча лікарі категорично заборонили це робити.

Не розумію подібних, навіть людьми їх називати не хочу. Навіщо створювати сім’ю, клястися у вірності і буквально відразу ж намагатися сунути свій поганий ніс поза сім’єю? Навіщо цей фарс, ну кого обманюють подібні? Дружину? Суспільство? Себе ж не обдуриш.

Спочатку у мене з’явилися крила, здавалося, так, малюк йому потрібен, Саша все усвідомив. Але після першої ж телефонної розмови, немов обрізали крила: я його мета, тільки я. Навіть занудило в той момент, так противно стало. Я почала шукати вихід: змінила номер телефону, місце проживання. Мета досягнута, на горизонті Олександра немає.

Потім моє життя кардинально змінилася: з’явився найголовніший чоловік – мій малюк. Щастя, яке неможливо описати. Поки я ходила з животиком, мені здавалося, що я вже люблю його, свого синочка, але насправді це не так. Справжня любов прокидається, коли ти перший раз береш його на ручки, вдихаєш його запах, ніколи мені не забувати ці перші відчуття. Саме в той момент розумієш, Боже, яка любов до чоловіка, ось вона, справжня любов, ось хто робить тебе щасливою.

Відразу стає смішно від страждань за минулим. Все пішло в небуття.

Минуло 10 років. Був період, коли я шкодувала, що пустила його в своє життя, тепер вдячна йому: він подарував мені щастя. Кожен божий день я чую: “Мама, я тебе люблю!”. Ось тільки дістається воно нам не легко. Доводиться все звалити на свої плечі.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – drmax

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook