fbpx
життєві історії
В нас того дня були хрестини двійнят. Собі в допомогу, оскільки в мене від першого чоловіка є ще троє дітей, я взяла няню. Після церкви ми з рідними і друзями сиділи за столом, і мило спілкувалися. Згодом я з подругою вийшла на вулицю. Квартира наша знаходилася на другому поверсі, тому навіть прислухатись не потрібно було, щоб почути розмову Володі і його друзів. Я не роздумуючи забрала усіх дітей і поїхала до мами в село

В нас того дня були хрестини двійнят. Собі в допомогу, оскільки в мене від першого чоловіка є ще троє дітей, я взяла няню. Після церкви ми з рідними і друзями сиділи за столом, і мило спілкувалися. Згодом я з подругою вийшла на вулицю. Квартира наша знаходилася на другому поверсі, тому навіть прислухатись не потрібно було, щоб почути розмову Володі і його друзів. Я не роздумуючи забрала усіх дітей і поїхала до мами в село.

Руслана мала складне життя — вона стала матір’ю трьох дітей і пішла від чоловіка. На свої тридцять років вона виглядала старшою — безліч зморшок було на її обличчі. Кілька років після розлучення їй доводилося дуже важко, бо через колишнього чоловіка вона практично не могла знайти роботу. Довелося починати все спочатку. Зарплата була мізерною. Забезпечувати своїх дітей було важко. Ніхто не допомагав, тому вона буквально почорніла від втоми та недоїдання. Схудла.

Тільки навіть з огляду на те, що вона так виглядала, на неї зміг звернути увагу її співробітник Володя. Він старший за неї на десять років. Кілька разів дарував їй квіти. Запрошував на каву-чай. Через два місяці він зважився зробити їй пропозицію руки і серця — життя таке швидкоплинне.

Руслана довго не роздумувала – від нього була хороша допомога, навіть діти його прийняли. Вона думала, що нарешті зустріла нормального чоловіка. Та й мати Руслани твердила: “Руслано, у твоєму становищі мужиками не розкидаються, у тебе ж стільки діток!” Одним словом, дала добро.

По-швидкому розписалися і почали жити та добра наживати. Володя наполіг, щоб Руслана звільнилася з роботи. Вона спочатку не хотіла, але незабаром дізналася, що при надії. Безумовно, Руслана була рада — їм потрібен був спільний малюк. Тим більше, що у Володі дітей не було. Тільки як же їй з усім цим упоратися? Тільки на чоловіка і залишалося сподіватися.

Володя тримався молодцем. Забезпечував усіх і сім’я нічого не потребувала. Навіть встигав допомагати з дітьми. Готував їжу у вільний час. Адже Руслана не завжди встигала.

Вся рідня була в подиві, коли Руслана сходила на УЗД. Там їй точно повідомили, що вона чекає на двійнят.

“П’ятеро…” з похмурими думками йшла додому Руслани. Тільки чоловік щиро була радий такому повороту подій, тому Руслана підбадьорилася.

Дев’ять місяців минули гладко. Дітки з’явилися на світ здоровенькі.

Коли настав час хрестити дітей, було запрошено всіх родичів — зібралося багато народу. Руслана не встигала по господарству та вирішили найняти няню на деякий час. Вона змогла трохи розслабитися і розмовляла з подружкою, коли вони вийшли на подвір’я побалакати.

Над головами у Руслани та Марти був балкон і звідти долинали голоси. Руслана прислухалася і почула голос чоловіка та його друзів.

Тільки голос чоловіка був такий гучний, що Руслана здогадалася — перебрав уже. Мимоволі вони чули кожне його слово і стали свідками всієї їхньої розмови.

-Володю, приймай наші привітання! Тепер ти став багатодітним батьком!

– Та ну вас – старші ж не мої! Тільки молодші мої, а решта — Руслани!

Співрозмовники перейшли назад у кімнату, але говорили досить голосно, тож дівчата чули й решту розмови.

– Це зрозуміло, хто ж сперечається. Просто вам тепер потрібно стільки працювати, щоби всіх забезпечити! Дружина в тебе — просто диво!

– Хто? Руслана? Та ну що ви! Не несіть нісенітниці! Знайшли красуню! Ну грошей так, знадобиться. Та я вмовив її на дитину тільки тому, щоб нікуди від мене не рипалася. Куди вона подінеться з таким причепом? Адже вона практично не працювала, і житлоплощі не має. Хто на неї подивиться? Раніше постать непогана була, а тепер розпливлася і нагадує якусь тварину.

Розмова затихла. Останні слова Володя вимовляв уже у тиші. Святкування давалося взнаки і він нічого навколо не помічав. Руслана сиділа і плакала мовчки. Подруга навіть не знала, чим можна її втішити. Обидві вони усвідомлювали, що співрозмовникам було видно, хто у дворі.

Руслана схопилася і побігла до хати. Спершу повідомила старшу доньку, щоб вона збирала речі. Вони їдуть. І молодшим хай допоможе. Після рвонула в дитячу та вмовила няню поїхати з нею. Та виглядала злякано, але не суперечила. Разом вони зібрали всі речі і за пів години вже сідали в автівку. Володя навіть не встиг зрозуміти, що сталося. Гості намагалися обдурити матусю, казали, щоб не порола лишнього, тільки вона не стала їх слухати. Вона давно і твердо вирішила, що не терпітиме подібне. І дотримається свого слова.

Вона переїхала до матері в село. Тісно, ​​звісно, ​​тільки це не найголовніше. Знайшла Руслана роботу через інтернет та заробляє фрілансом. Важко, але вона впорається. Кілька разів чоловік приїжджав, просив, щоб повернулася, але вона не піддалася на вмовляння. Бачиться Володя із синами кілька разів на місяць, решти вона йому й не показує.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!