fbpx
життєві історії
В нас тиждень “гостював” свекор (мав деякі обстеження по здоров’ю в нашому місті), і тільки він поїхав, а ми спокійно видихнули, як задзвонив мій телефон. – Привіт, сестричко! Тут така справа, ми з сім’єю зібралися до Туреччини на відпочинок, можна на день у вас зупинитися? Ми так давно не бачилися. Дітки і ваші і наші щасливі будуть. – Звісно, – погодилась я. Скільки жити буду, та цю сімейку в дім більше не пущу!

В нас тиждень “гостював” свекор (мав деякі обстеження по здоров’ю в нашому місті), і тільки він поїхав, а ми спокійно видихнули, як задзвонив мій телефон. – Привіт, сестричко! Тут така справа, ми з сім’єю зібралися до Туреччини на відпочинок, можна на день у вас зупинитися? Ми так давно не бачилися. Дітки і ваші і наші щасливі будуть. – Звісно, – погодилась я. Скільки жити буду, та цю сімейку в дім більше не пущу!

***

Люблю коли приїжджають гості, але цих більше не пущу в свій будинок.

Мова піде про мою двоюрідну сестру Любу з її великим сімейством.

Не встиг свекор повернутися до себе додому, а ми спокійно видихнути, як дзвонить моя сестричка. Вони з чоловіком і дітьми їдуть у відпустку і будуть проїздом в нашому місті.

Самі вони з районного міста, а повз нас їхали по дорозі в аеропорт. Ось і вирішили приїхати на пару днів раніше, побачитися і погуляти.

Чудово, ми тільки “за”! Правда на один з днів зустрічі у нас була запланована поїздка за місто з ночівлею. Скасовувати її ми не стали, тому що їм потрібно було десь переночувати. А такий натовпом ми б не помістилися в нашому домі.

У підсумку, ми зустріли Любу з сім’єю, провели разом день, а ввечері поїхали. Повернулися лише на наступний день.

Гості задоволені, виспалися, відпочили. Приготували нам прекрасну вечерю. Ми посиділи, поговорили. Діти навперебій розповідали про свої враження.

Прийшов час чаювання. Тут-то я і засмутилася… Я розумію, не спеціально, але хлопці розбили мою улюблену чашку. Їдучи, я спеціально її заховала, але це не допомогло.

Ні, це не якийсь крутий фарфор за скажені гроші. Просто зараз таких немає в наявності, тому її реально шкода.

Я була готова до того, що її розіб’ють. Але думала, що це будуть мої діти.

Загалом, чай довелося пити зі старої і нелюбимої чашки.

Чоловік пішов розбирати наші похідні рюкзаки, адже всі вони пропахли багаттям і шашликами.

Зрозуміло, щоб не залишати прання на пізній час, вирішила закинути його після застілля. Намагаюся відкрити барабан (який ніколи не закриваю), закритий – не віддереш…

Заглядаю, там лежать дві шкарпетки… Навіщо, називається, прати 2 шкарпетки в пральній машині?!

Заглядає племінник і жалісливо повідомляє, що наша машина ударила його струмом!

Що з нею потрібно було зробити, щоб вона встала і почала таке робити? Тут, звичайно, я не можу виставити їх крайніми.

Машинка не нова, їй років 5. Будь-яке могло трапитися. Але чомусь сталося саме в цей день, коли нас не було.

Збіг? Не думаю. Напевно, це бумеранг за мою погану поведінку.

Моє око починає сіпатися. Але це ж діти, що з них взяти. Запитала у Люби чому не можна було випрати шкарпетки руками? Вона сказала, що навіть і не знала про ситуації, що склалася. Ну добре…

Пізно ввечері полетіли наші родичі. Ми з чоловіком переглянулися і завалилися на диван відпочивати.

Тут він мені каже, мовляв, хочу сирників. Які ще сирники проти ночі? Давай вранці? Ну давай.

І тут ранкова вишенька на торті.

Мама чоловіка подарувала мені дуже дорогу і хорошу сковорідку, на якій виходили ідеальні сирники. Я не дарма написала в минулому часі, бо те, що я побачила стало останньою краплею…

Хтось із наших гостей взяв і подряпав покриття сковороди виделкою. Не так, що випадково зачепили, а як довго й допитливо ми в дитинстві віддирали шкварки. І найголовніше – заникав зіпсовану річ назад і мовчки злиняв.

Ні, ну якщо ти зі своїми дітьми приїжджаєш в чужий будинок, стеж хоч за ними.

You cannot copy content of this page