fbpx

В нас є можливість виплачувати іпотеку, але чоловік не хоче влазити в кредити і відмовитися від звичного життя, бо в нього є квартира. “Я ж єдиний спадкоємець”. Ось тому вже більше десяти років я і живу під одним дахом зі свекрухою. Так, вона спокійна і хороша людина, але в їх квартирі я чужа була і буду. А всі рідні дивуються, чому ми з чоловіком другу дитинку не плануємо. Свекруха ж на пенсії – поможе. Вони ж не розуміють, через що мені доводиться проходити

В нас є можливість виплачувати іпотеку, але чоловік не хоче влазити в кредити і відмовитися від звичного життя, бо в нього є квартира. “Я ж єдиний спадкоємець”. Ось тому вже більше десяти років я і живу під одним дахом зі свекрухою. Так, вона спокійна і хороша людина, але в їх квартирі я чужа була і буду. А всі рідні дивуються, чому ми з чоловіком другу дитинку не плануємо. Свекруха ж на пенсії – поможе. Вони ж не розуміють, через що мені доводиться проходити.

Вже і мама з татом і сестра мені весь час кажуть, що Данилку вже десять років минуло, що час про другу дитинку думати.

– Гроші у вас є, дах над головою також. Свекруха вже на пенсії, з малюком та й допоможе. Чого ти тягнеш?

Вони з одного боку ніби й праві. В нас справді з Олегом гарне життя, хоча і живемо ми під одним дахом зі свекрухою. Син вже досить самостійний. Я працюю головним бухгалтером в госпіталі, Олег мій має точку на базарі.

Дохід є і чималенький. Раніше ми і закордон відпочивати їздили, а тепер наші Карпати відвідуємо. В кожного з нас по автівці. І все б нічого, та незважаючи на тиху свекруху, я почуваюся чужою у домі де живу вже більше десяти років.

Я сама родом з села. Старша сестра вийшла заміж рік після мене. Спершу Леся жила на орендованій, а після оформили іпотеку, яку вже давно виплатили.

Леся живе в своїй квартирі і ні на кого не зважає. Я ж ніби також маю де жити, але квартира мені не належить. Ніхто мене прописувати в ній не збирається.

Данило так, прописаний, а я тут чужа, хоч і стільки грошей і сили в цю квартиру вклала з чоловіком.

Я просила не раз Олега, щоб і ми взяли квартиру в іпотеку, але чоловік впирається.

– Ми нормально живемо. Я єдиний спадкоємець. Ця квартира по любому наша.

– Не наша, а твоя. Не дай Бог, щось трапиться і я залишаюся на вулиці, або ж в кращому випадку, в селі у батьків.

Хоч і минуло більше десяти років та я не живу в цій квартирі спокійно. Хоч свекруха до нас і не пхається, та я навіть стосунки вияснити з чоловіком не можу, бо у стін є вуха.

Щоб хто там не казав, та якщо є можливість купити своє власне житло, то так треба робити.

Але чоловік не хоче, йому і так добре.

– Я не готовий відмовлятися від того що я маю, щоб виплачувати роками іпотеку, яка нам не потрібна.

Ось тому я і про другу дитинку не думаю, бо хоч і маю я куди її принести, та це не мій дім, і він ніколи ним не стане.

Як достукатися до чоловіка?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page