В неділю домовилися з сестрою провідати маму. Вона живе окремо, але неподалік нас з Антоніною. Я всю ніч не спала, оскільки кожна зустріч закінчується “бурею”. Річ у тім, що мама відкидає будь-які спроби допомогти їй фінансово. Вона каже, що, всім скрутно, а тут ще їй допомагай. Але те, до чого все дійшло, переходить всі рамки.
Моя мати ніколи не славилася марнотратством. Проте відколи стала пенсіонеркою, тільки й робить, що економить. Я вважаю, що геть не годиться. Ні, вона не голодує, не подумайте, ми із сестрою їй привозимо продукти, даємо гроші, тільки мама все одно на всьому намагається заощаджувати.
Я чомусь сильно хвилююся за її здоров’я, ну ви розумієте ж яке?
Ми жили не на широку ногу, але скажу так, нормально. У матері солідна посада, і вона заробляла пристойно. Після відходу в інший світ батька нічого не змінилося – у нас завжди було все найнеобхідніше і навіть більше. Вона працювала до останнього, мала заощадження, оскільки ми з сестрою підросли та завели свої сім’ї, навчилися виживати самостійно. Але нещодавно маму відправили на пенсію – скільки вже можна трудитися. Вона не чекала такого. Мала намір пропрацювати ще трішки часу.
– Зараз так не легко, на що я житиму? Адже пенсія копійчана, на що я харчуватимуся? — говорила з сумом в очах мама, а ми з Антоніною, сестрою, заспокоювали її.
На наших сім’ях не позначилася. Ми продовжуємо працювати кожна на своєму місці. Тож можемо собі дозволити допомагати матері. Сказали їй про те, що не залишимо її саму з її проблемами. Проте вона нас ніби не чує! Звикла бути самостійною.
– Не хочу я вас обтяжувати, я на це не згодна, — ниє вона, хоча ми в жодному разі не вважали її нахлібницею. Колись вона нас забезпечувала, тепер настала наша черга.
Тільки ми не змогли пояснити їй жодними словами, що у онуків її всього достатньо, і ми їх не обділяємо. Мама дуже вперта, тому ми подумали, що платитимемо їй хоча б за комунальні послуги та приноситимемо їжу. Хто б міг подумати, що все обернеться так.
Коли ми з Тонею в наступний раз приїхали до неї, а приїхали ми не з пустими руками, вона закотила ще ту “бурю”. Мов ми відібрали у онуків усе це, щоб прогодувати їй. Не слухала наших аргументів. Мама ж почала на всьому заощаджувати.
Сидить вечорами без світла, користується водою рідко, відмовляється від нормальної їжі — купує все найдешевше. Навіть не кожна кішка їстиме ту ковбасу, що вона їсть. Немов на смітнику харчується. Я думаю, це може закінчитися дуже погано.
Найгірше те, що вона навіть на аптеці заощаджує. Адже вік такий, що вже недуги дають про себе знати, лікарі дають рецепти, нормальні виписують ліки, проте мама заявила, що лікуватиметься тим, що в журналі записано, якому старому – травами. Або просто вдає, що в неї все добре і нічого її не турбує. Щодо одягу взагалі говорити дуже важко. У неї ноги набрякають, але вона носить старі чоботи, які доволі тугі. Стирає стопи до мозолів, шкутильгає, а на нові не погоджується — ці ж ще не зносила. Антоніна купила нові чоботи і принесла без чека, щоб не можна було повернути назад.
Мати скаржиться на низький рівень пенсії та намагається навіть щось накопичувати з неї про всяк випадок, їсти продукти, які вже потрібно викидати у смітник. Буквально голодує. Дуже шкода, що мама до такого себе довела.
У нас із Антоніною доходи дозволяють ні в чому собі не відмовляти і допомагати мамі. Чоловіки не проти, ну чому б не прийняти нашу допомогу? Бери свою пенсію та відкладай скільки завгодно! Але через свої принципи мама лише проблем додає. В мене вже закрадається думка, записати маму до психолога, оскільки ми з Антоніною самі не в змозі її переговорити у протилежному.
Що б ви порекомендували зробити в такій ситуації?
Нам з сестрою не легко, і сил боротися самостійно вже немає.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
