В неділю мама відразу після служби направилась до нас, і з порога стала говорити мені на очах у Дмитра, для чого я його терплю, чому не прожену з квартири. Я ледь її заспокоїла, а потім попросила чоловіка посидіти з донькою, а сама вийшла з мамою на балкон.
Мені було 19 років, я навчалася на третьому курсі університету, коли зрозуміла, що при надії від парубка, з яким зустрічалася. Я дуже боялася розповісти мамі. Вона привела мене на світ у вісімнадцять, ростила без батька і дуже не хотіла мені тієї ж долі.
Але коли я їй розповіла, напрочуд, вона все спокійно сприйняла. Сказала, що Дмитро зі мною одружиться і все буде добре. Батьки ж Дмитра не були задоволені такою перспективою. Вони думали, що син вивчиться та збудує велику кар’єру, а тут я з дитиною.
Після весілля ми два роки жили з моєю мамою, стосунки у них із Дмитром були чудові. Спільними силами двох сімей та Дмитра ми купили квартиру, до якої й переїхали. Я закінчила навчання, Дмитро також. У сім’ї панувала повна ідилія, попри раннє батьківство.
Але коли доньці виповнилося п’ять років, Дмитра звільнили з роботи. Довелося почати мені працювати. У чоловіка якийсь дивний стан почався і я його прекрасно розумію. Він дуже рано розпочав доросле життя. Але моя мама на Дмитра просто з’їлася. Кожне свято закінчується “бурею”, мама називає Дмитра дармоїдом і ледарем, а він її старою бабкою буркотункою.
Останнім часом мама прямо вимагає, щоб я з ним розлучилася, але я люблю чоловіка. Усі мають важкі періоди. Я хочу їх помирити, але як? Вони наче з ціпка зірвалися і гавчать один на одного при кожній зустрічі. Мама живе від нас не далеко, тому декілька раз в тиждень я повинна з дитиною все це від неї вислуховувати.
Підкажіть, що робити? Чи може мама й справді права, і Дмитро не той чоловік, з яким варто прожити все життя?
Фото ілюстративне
