fbpx
життєві історії
В неділю ми прийшли з церкви, як телефонує свекруха. Я ще подумала, що ми після служби перекинулись декількома словами, але швиденько увімкнула телефон. – Діти, маю до вас хорошу пропозицію. Впевнена, добре буде всім. Я ж знаю, Оксано, як тобі важко одній з дітьми, ще й однокімнатна квартира. Давайте переїжджайте до мене. – Її план я відразу розкусила. – Дочка спокою не дає?

В неділю ми прийшли з церкви, як телефонує свекруха. Я ще подумала, що ми після служби перекинулись декількома словами, але швиденько увімкнула телефон. – Діти, маю до вас хорошу пропозицію. Впевнена, добре буде всім. Я ж знаю, Оксано, як тобі важко одній з дітьми, ще й однокімнатна квартира. Давайте переїжджайте до мене. – Її план я відразу розкусила. – Дочка спокою не дає?

***

До того моменту, як свекруха перевезла своїх батьків на власну територію, вона проживала в просторій трійці разом з дочкою та онукою.

Зовиця моя відрізняється досить поганим характером, який, в поєднанні з невпорядкованим особистим життям, постійно був причиною суперечок.

Будь-яка дрібниця, навіть найменша, могла за секунду роздратувати сестру чоловіка, що дуже сильно гнітило свекруху. В доброму здоров’ї зовиця дуже навіть не погана дівчина, готова останню сорочку віддати, але ось якщо сердиться…

Звичайно, що мама чоловіка шукала вихід із ситуації, а саме, як би роз’їхатися з власною дочкою. Свекруху “кидало” з боку в бік, вона навіть подумувала взяти іпотеку, щоб тільки відселити примхливу “родичку”.

Але через відсутність фінансів подібний план швидко зійшов “нанівець”. Але з’явилася інша ідея.

Ми з чоловіком живемо в однокімнатній в сусідньому будинку. Квартира моя, придбана ще до шлюбу. В найближчому майбутньому плануємо розширюватися; це трапиться як тільки я зможу вийти на роботу. А поки живемо так.

В принципі не тісно, бо дітки маленькі; місця вистачає всім, і навіть є вільний простір.

І ніби як все добре, але “він” підкрався непомітно…

В неділю ми прийшли з церкви, як телефонує свекруха. Я ще подумала, що ми після служби перекинулись декількома словами, але швиденько увімкнула телефон.

Мама чоловіка якось завела розмову, мовляв, коли вона була в декреті з двома (різниця між дітьми становила 1 рік і 2 міс), їй у всьому допомагала мати її чоловіка через спільне з нею проживання. Простими словами, моя свекруха жила в будинку свого чоловіка.

Я спочатку не зрозуміла, до чого все це; але мама швидко перейшла до “основної страви”. Свекруха запропонувала нам з чоловіком і дітьми помінятися житлом, тобто ми повинні будемо переїхати жити до неї в троячку, а зовиця з донькою, відповідно, займуть наш однокімнатний “пентхаус”.

Для всіх цей варіант виграшний: сестра чоловіка, нарешті, знайде самостійність, чоловік повернеться в рідну домівку, так би мовити, і завжди зможе надати допомогу матері. Діти мої будуть під постійним наглядом…

Для всіх, але не для мене.

Я відмовилася від переїзду. Ні, не через те, що моя свекруха – погана або ще чогось гірше. Ні, мама чоловіка прекрасна жінка, і ми чудово ладнаємо. Просто я вважаю, що діти (тим більше що вже мають свої сім’ї) і батьки, якщо є така можливість, повинні жити окремо.

Дві господині на кухні, якими б вони толерантними не були, обов’язково посваряться. Тим більше, що я вже як років 10 живу окремо від власних батьків і не хочу втрачати свою “свободу”.

Розумію, що, чисто гіпотетично, свекруха буде намагатися не лізти в потенційні наші суперечки, але вона обов’язково захоче бути в курсі подій або почне мирити…

Свекруха, звичайно, образилася; я постаралася їй пояснити свою позицію; думаю, мама зрозуміла. Але фраза “що ж ми, не уживемось з тобою?” все одно була сказана вголос.

Зараз ми з чоловіком продовжуємо жити в однокімнатній, а до свекрухи ходимо в гості. Зовиця з донькою живуть окремо. І ніби як все добре; дай Бог, щоб так було й надалі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page