В нас нещодавно трапилася в сім’ї дуже гарна подія. Моя дочка Улянка, якій перед Різдвом виповнилося 25 років, привела в наш дім на знайомство свого хлопця, з яким зустрічається вже більше ніж пів року.
Я заочно знала Антона з розповідей дочки. А також мені “знайомі знайомих” розказали, що він з дуже гарної і багатої сім’ї, хоча, не подумайте, я не за те, щоб дочка жила в багатстві, я просто хочу, щоб вона була щаслива.
Наше знайомство відбулось на саме Водохреща. Я наварила, напекла. Словом, зустрічала майбутнього зятя, як годиться.
Антон і справді дуже гарний і вихований хлопчина. Він на два роки старший за мою Улянку, і по їх погляду один на одного зрозуміло, що вони закохані.
Дочка одразу ж нас попередила, щоб ми не квапили їх з весіллям, оскільки вони хочуть гарне свято, а зараз це влаштовувати не на часі, оскільки війна. А ось після нашої Перемоги ми обов’язково все їм влаштуємо на вищому рівні.
Улянка у нас з чоловіком єдина дитина. Ми насправді планували ще з чоловіком діток, але у Боженьки на все свої плани.
До речі, я у своїх батьків також єдина дитина, тому у моєї мами (тата вже з нами немає), є лише одна онучка.
Моя мама живе в селі за 50 кілометрів від нашого міста. Ми її часто провідуємо, привозимо гостинці, словом, все, що їй потрібно. Вона в нас молодчинка, оскільки навіть в своєму віці навчилася користуватися смартфоном, і телефонує нам на вайбер, щоб поговорити і побачити нас усіх.
І ось до чого це я все вам розповідаю. Перед тим, як ми з чоловіком мали прийняти в своєму домі майбутнього зятя, я змінила весь посуд. В мене були гарні білосніжні особисті тарілочки, але я хотіла все супер нове та красиве. Коли я накрила стіл, все справді виглядало вишукано. Дочка була дуже задоволена тим, як я серйозно підійшла до цієї справи і ще довго мені за це дякувала.
Свій старий посуд я акуратно зібрала в ящик та відвезла до мами в село, не пропадати ж добру.
І ось в неділю, перед початком посту, ми запланували, що всі разом поїдемо до бабусі в село, щоб і вона мала змогу познайомитися з нашим зятем.
Я заздалегідь зателефонувала їй, і попросила підготуватися до прийому дуже важливого для всіх нас гостя. І наголосила, щоб особисті тарілочки обов’язково розклала ці, що я привезла. В мами, самі розумієте, все ще старе, з тих часів, а я хотіла, щоб все було гарно і в селі.
Ми з Улянкою дома дещо приготували, здебільшого це були канапки, готові рулетики, і салати в корзинках, щоб просто прийти, все викласти на стіл і святкувати. Мама навіть олів’є приготувала, і картоплю з відбивними на гаряче, в цьому плані вона в мене молодець.
Але що б ви собі подумали, ми з зятем заходимо у вітальню, а на столі замість моїх біленьких тарілочок стоїть той непотріб, що куплений ще за радянських часів. Я ледь не зомліла, але міняти щось вже було не гарно, оскільки гості відразу ж сіли до столу.
Антон, як я зрозуміла, навіть на це уваги не звернув, а ось мені якось стало незручно перед ним. Так хотілося, щоб все було ідеально, але мама цим вчинком все мені зіпсувала…
Але згодом, коли ми з мамою були одні на кухні, я її стали вичитувати, чому не поставила нові тарілки, а вона опустивши голову відповіла, що для неї і таких хватить, а цю коробку вона навіть не розбираючи віддала дочці своєї рідної сестри, яка також живе в цьому селі, і не має можливості купити щось нове.
Мені дивно, що мама не тягнеться до “краси”. Так, вона вчинила добру справу, але ж в першу чергу потрібно думати про себе, а не про когось.
А ви б переймались таким на моєму місці? Чи це я така “зациклена”?
Автор – Наталя У.
Передрук – заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua