fbpx
життєві історії
В неділю на каву заскочила зовиця. Чоловік в цей час по справах поїхав. Ми сиділи на кухні, і теревенили, а коли Христя почала збиратися додому, я помітила, що її курточка дуже тоненька, і явно не зимова. Я зупинила її, і направилась в свою кімнату, звідки вийшла з двома великими пакетами. В пуховику з чорнобуркою я ходити вже не буду, тому й вирішила зробити людині приємно

В неділю на каву заскочила зовиця. Чоловік в цей час по справах поїхав. Ми сиділи на кухні, і теревенили, а коли Христя почала збиратися додому, я помітила, що її курточка дуже тоненька, і явно не зимова. Я зупинила її, і направилась в свою кімнату, звідки вийшла з двома великими пакетами. В пуховику з чорнобуркою я ходити вже не буду, тому й вирішила зробити людині приємно.

Ми з Василем познайомилися ще коли навчалися в університеті. Обидвоє були з різних курсів, зустрілися на студентській вечірці. Якось слово за слово, сподобалися одне одному, почали спілкуватися. Дружба наша тривала кілька років, поки Василь не став на одне коліно і не запропонував мені стати його дружиною, зізнався, що полюбив мене з першої зустрічі.

І насправді весь цей карнавал у вигляді дружби був ні до чого. Адже я теж його покохала ще відразу, але думала, що злякаю, тому й вирішила бути йому просто другом. Тому моя думка така, що дружби між чоловіком та жінкою не буває. У будь-якому випадку хтось комусь подобається, або ж обидва зацікавлені один в одному.

Одним словом, я відразу ж погодилася на пропозицію Василя, ми стали планувати весілля. Із батьками познайомилися одразу. Щодо молодшої сестри Василя, я її побачила тільки на нашому весіллі.

Христина жила в іншому місті, мала свою сім’ю, часто до рідних не приїжджала. Тоді вона мені здалася дуже милою, сором’язливою дівчиною. Я була впевнена, що ми з нею потоваришуємо. Вона здалася хорошою людиною для мене, як то кажуть.

І ось весілля відбулося, ми взяли з чоловіком іпотеку, жили спокійно, працювали. Минуло років зо два десь, як я дізналася, що Христина розлучилася з чоловіком і так, як дітей у них не було, вирішила повернутися жити до мами своєї. Тоді свекруха попросила мене подружитися з нею. Мовляв, щоб не так важко це розлучення пережити.

Зі свого боку і я не була проти. Христина мені подобалася, та й чому б не посидіти з нею після роботи у нас не випити кави. Все ж таки приємна компанія — це завжди добре.

От і стала Христя  до нас частенько забігати. В один із її таких візитів я помітила, що в Христини немає якісної зимової куртки. А на вулиці зима, мороз ще той. Я ще й при надії була, погладшала дуже. Був у мене пуховичок з чорнобуркою на капюшоні, але я чудово розуміла, що після декрету навряд чи зможу її носити, та хто знає, чи зможу схуднути взагалі чи ні. Загалом, я віддала цей пуховик Христині.

Ох і радості в неї було. Та й мені приємно, що змогла зробити людині добре. Крім пуховика, я віддала їй чимало речей, досить якісних, дорогих.

Не подумайте, я не чекала, що мені будуть бити поклони і говорити по десять разів дякую, але хоча б не будуть поганого про мене говорити. І ось я зустріла якось подругу Христини, з якою вона вже не спілкується. Та й почала мені розповідати, як на духу, як Христина скаржилася на мене, що я задерла носа біля чоловіка, що пуховик їй подарувала, наче я пані, а вона рабиня.

Втім, стільки бруду жодна людина на мене ще не вилила. І ось мені так прикро, що я їй зробила? Навпаки, намагалася потоваришувати. Та й як із нею після цього спілкуватися? Чоловіку, правда, я розповім про все, але як бути далі, не знаю.

Фото ілюстративне