Непрохані “градуси” та вічні поради
Неділя. День відпочинку, коли, здавалося б, можна нарешті видихнути після робочого тижня. Але не в нашому випадку. Після нетривалої перерви на обід і спокійну чашку кави, двері нашої квартири різко відчинились, і в наш тихий оазис ввірвалася буря на ім’я моя свекруха.
– Ось, тримай Сергійку, – промовила вона, протягуючи чоловікові звичайний ртутний термометр, – нормальний ртутний термометр. Той ваш на кнопочку – бреше по-чорному.
Сергій, злегка спантеличений, взяв термометр. Я ж, спостерігаючи за цією сценою, відчула, як у мене починає поступово закипати всередині. Це було лише початком.
Наступні кілька годин перетворилися на справжню маніпуляцію фактами і нав’язування власної думки. Свекруха, ніби маючи інструкцію, почала оглядати нашу квартиру, знаходячи безліч недоліків.
– Ой, які у вас штори тонкі! Сонце все висвітлює, дитині шкідливо. Треба щільніші купити. І взагалі, чому ви не користуєтесь моїми старовинними портьєрами? Вони такі якісні, з натуральної тканини.
– Мамо, – спробувала я втрутитися, – ми вже звикли до наших штор. І вони нас цілком влаштовують.
– А як же здоров’я дитини? – не відступала вона. – Я ж турбуюся!
Далі було більше. Кожна річ, кожна дрібничка в нашому домі піддавалася критиці. Від способу готування їжі до вибору іграшок для сина.
– Ці овочі ж зовсім не свіжі! Ти ж бачиш, які вони м’які! – обурилася вона, оглядаючи вміст холодильника.
– Мамо, ми їх купили вчора. Вони свіжі, – відповіла я, намагаючись зберегти спокій.
– Ну, не знаю, не знаю, – пробурмотіла свекруха, відвернувшись.
Здавалося б, ну що такого? Критика, поради… Але коли це відбувається постійно, в будь-якій ситуації, коли ти відчуваєш, що твої рішення, твої вчинки ніколи не будуть достатньо хорошими, це виснажує.
Я розуміла, що свекруха, мабуть, діє з найкращих спонукань. Вона хоче допомогти, поділитися своїм досвідом. Але ж є межа всьому!
Вечеря пройшла в напруженій атмосфері. Свекруха не втомлювалася повторювати, як неправильно ми виховуємо сина, як погано готуємо і як недбало ставимося до дому.
Коли нарешті вона зібралася йти, я відчула величезне полегшення. Але разом з тим і глибоку образу. Чому я маю постійно вислуховувати ці докори? Чому вона не може просто прийняти наш спосіб життя?
Лягаючи спати, я довго не могла заснути, крутячись з боку на бік. Мені було образливо. Я відчувала себе нікчемною, нездатною ні на що.
І тут я зрозуміла, що так більше продовжувати не можна. Потрібно щось змінювати. Але що саме? Як пояснити свекрусі, що її поради, хоч і з найкращих спонукань, завдають мені клопоту? Як зберегти теплі стосунки в родині і при цьому не дозволити нікому втручатися в наше особисте життя?
І тут я звертаюся до вас, дорогі читачі. Як ви вважаєте, як мені вчинити в цій ситуації? Можливо, у вас є власний досвід подібних відносин? Я буду вдячна за будь-які поради і підтримку.
