В неділю свекруха купила собі в торговому сукню, а вже в понеділок з нею приперлася до мене. Річ в тім, що вона виявилася замала. Чек Лідія Григорівна не зберегла. І іншого виходу, ніж “втулити” її мені, вона не знайшла. Ну уявіть собі, між нами різниця в сорок років. Але це ще пів біди. Мене з дитинства “любить сонечко”. І ось, щоб це “неподобство” – веснянки, приховати я маю змащувати їх сметанкою.
Моя свекруха виховала з чоловіком трьох синів. Всі вже давно одружені. Мій Іван їхній самий молодшенький.
Старший вже багато років живе та працює в Америці. Середущий в Києві живе, а ось ми з Іваном, так вийшло, що придбали квартиру в сусідньому від його батьків будинку.
Свекруха завжди мріяла про дочку, і я її прекрасно розумію.
Оскільки я єдина, яка в “зоні доступу” до неї, то вона в нас частий гість.
Я не проти того, щоб вона приходила. До того ж, свекруха доволі сучасна жінка. Вона старається не виходити з квартири не намальована.
Вона навіть мене інколи сварить, щоб я більше за собою доглядала.
Але якщо я ходжу до косметолога, то вона каже, що це все “хімія”, і краще всього використовувати домашню сметанку чи жовток з яйця.
Мене з дитинства любить сонечко, тому на щічках і на носику в мене веснянки.
І ось як тільки настає літо, вона до мене чіпляється. Каже, що це не дуже привабливо, що треба сметанкою їх висвітлювати.
Їй здається, що вона робить щось хороше, але тим самим вона заганяє мене в комплекси, з яких я тільки-тільки вилізла.
Я колись соромилася веснянок, але з роками вони стали зовсім непомітними. Що того ж чоловік одного разу сказав, що готовий цілувати кожну мою веснянку, так він мене любить.
І ось тепер, коли я прийняла себе з веснянками, вона кожного разу на них наголошує.
Я поки не знаю як їй сказати, що мені неприємно таке вислуховувати кожного разу.
Я розумію, вона справді гарно виглядає, але це на її вік. Вона нас ставить на одну шальку терезів.
Ось недавно вона придбала собі сукню. Але дома перемірявши зрозуміла, що сукня трішки замала. Чек вона викинула, тому поміняти вона не змогла.
І ось з тою сукнею вона приперлася до мене, і “втирає” її мені.
Ну де я, а де вона? Між нами сорок років різниці. Я ж не одягну цю сукню навіть для того, щоб приміряти.
Ну дуже дивна людина. З одного боку я її люблю та поважаю, але з іншого її зверхність і самовпевненість, що вона краще все знає, бо вік прожила, не дає мені нормально жити.
Як боротися з такими людьми?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
