Я все більше і більше почала задумуватись над тим, що наш з Олексієм шлюб зайшов в глухий кут. Я хочу розлучитися з чоловіком, однак є одне “але”, яке мене стримує.
Ми прожили під одним дахом 35 років. Виховали дітей, домоглися фінансового достатку та поваги у суспільстві. Зараз уже з онуками няньчимося – ми “багаті” бабуся й дідусь. У нас четверо внучат. Та незважаючи на все це я не почуваюся щасливою.
Ми з Олексієм живемо наче чужі люди. Між нами немає нічого спільного. Начебто живемо в паралельних світах, адже немає жодного тяжіння.
Ми хоч уже на пенсії, але продовжуємо ходити на роботу. Так і виходить, що майже не бачимося, адже кожен має свій розпорядок дня. Увечері кожен проводить вільний час так, як хочеться. Ми навіть телевізор разом не можемо дивитися, адже у кожного свої інтереси. А якщо і знайдемо якийсь фільм для двох, то все рівно знайдемо причину, щоб влаштувати “бурю”.
Олексію, як я розумію, просто зручно зі мною жити. Немає давно ніякого кохання. Почуття давно кудись зникли, тому час, який ми проводимо разом – некомфортний. Олексій навіть із днем народження може мене не привітати. І улюблена відмазка на всі схожі ситуації: “Я забув”. Хіба таке життя вважається нормальним?
Ні, мій чоловік не скупий на емоції. Якщо він у компанії своїх родичів, друзів чи співробітників, він поводиться інакше і навіть “підморгує” чарівній половині людства. Він лише поряд зі мною такий ніякий.
Я вже дійшла до висновку, що нам краще розлучитися і спробувати знайти своє щастя, поки ще не пізно. З Олексієм ми щасливі разом лише тоді, коли няньчимо наших улюблених онуків.
Діти на вихідні привозять нам малечу, адже вони важко працюють, щоб виплатити якнайшвидше іпотеку. Заради дітей доводиться створювати картинку люблячої сім’ї, де всі дружать між собою та поважають одне одного. Але ж це “мильна бульбашка”, яка може в любу хвилину луснути!
Раніше я не думала про розлучення, оскільки хвилювалася за дітей, а тепер за онуків. Я думаю, що їм буде не легко, адже будуть позбавлені уваги. Ми ж не зможемо разом проводити час з улюбленими онуками, якщо розлучимося.
Саме тому я і не підіймаю це питання і продовжую жити ось таким життям без життя, можна сказати. Дуже важко жити з чоловіком, але не мати його поруч. Я дуже самотня, і ніхто не зрозуміє мене правильно, хіба ж така жінка, яка знаходиться у схожій ситуації.
– Може, краще розлучитися? Якщо ти зі мною не щасливий, знайдеш собі іншу жінку. І я спробую почати все з чистого аркуша, – днями я запропонувала Олексію.
– Мені і так добре, – сказав чоловік. Ось така його відповідь. Олексія все влаштовує, а що в такому випадку робити мені?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
