Я все більше і більше почала задумуватись над тим, що наш з Олексієм шлюб зайшов в глухий кут. Я хочу розлучитися з чоловіком, однак є одне “але”, яке мене стримує.
Ми прожили під одним дахом 35 років. Виховали дітей, домоглися фінансового достатку та поваги у суспільстві. Зараз уже з онуками няньчимося – ми “багаті” бабуся й дідусь. У нас четверо внучат. Та незважаючи на все це я не почуваюся щасливою.
Ми з Олексієм живемо наче чужі люди. Між нами немає нічого спільного. Начебто живемо в паралельних світах, адже немає жодного тяжіння.
Ми хоч уже на пенсії, але продовжуємо ходити на роботу. Так і виходить, що майже не бачимося, адже кожен має свій розпорядок дня. Увечері кожен проводить вільний час так, як хочеться. Ми навіть телевізор разом не можемо дивитися, адже у кожного свої інтереси. А якщо і знайдемо якийсь фільм для двох, то все рівно знайдемо причину, щоб влаштувати “бурю”.
Олексію, як я розумію, просто зручно зі мною жити. Немає давно ніякого кохання. Почуття давно кудись зникли, тому час, який ми проводимо разом – некомфортний. Олексій навіть із днем народження може мене не привітати. І улюблена відмазка на всі схожі ситуації: “Я забув”. Хіба таке життя вважається нормальним?
Ні, мій чоловік не скупий на емоції. Якщо він у компанії своїх родичів, друзів чи співробітників, він поводиться інакше і навіть “підморгує” чарівній половині людства. Він лише поряд зі мною такий ніякий.
Я вже дійшла до висновку, що нам краще розлучитися і спробувати знайти своє щастя, поки ще не пізно. З Олексієм ми щасливі разом лише тоді, коли няньчимо наших улюблених онуків.
Діти на вихідні привозять нам малечу, адже вони важко працюють, щоб виплатити якнайшвидше іпотеку. Заради дітей доводиться створювати картинку люблячої сім’ї, де всі дружать між собою та поважають одне одного. Але ж це “мильна бульбашка”, яка може в любу хвилину луснути!
Раніше я не думала про розлучення, оскільки хвилювалася за дітей, а тепер за онуків. Я думаю, що їм буде не легко, адже будуть позбавлені уваги. Ми ж не зможемо разом проводити час з улюбленими онуками, якщо розлучимося.
Саме тому я і не підіймаю це питання і продовжую жити ось таким життям без життя, можна сказати. Дуже важко жити з чоловіком, але не мати його поруч. Я дуже самотня, і ніхто не зрозуміє мене правильно, хіба ж така жінка, яка знаходиться у схожій ситуації.
– Може, краще розлучитися? Якщо ти зі мною не щасливий, знайдеш собі іншу жінку. І я спробую почати все з чистого аркуша, – днями я запропонувала Олексію.
– Мені і так добре, – сказав чоловік. Ось така його відповідь. Олексія все влаштовує, а що в такому випадку робити мені?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Після дня народження я почала питати у внука, чи хватило йому всіх подарованих грошей на смартфон. А потім кажу: тато ж тобі п’ять тисяч дав. А він такий здивований каже: які п’ять тисяч? В конверті лише тисячу гривень лежало. До того ж конверт був підписаний, і ніякої помилки бути не може. Я в тих нервах викликала сина до себе. Не хотіла це по телефону виясняти
- Коли не стало дочки, я почала судитися зі своїм зятем. Я думала, що зроблю йому послугу, взявши на виховання свого єдиного онука. Дмитрик був дуже схожий на Лілю, і це давало мені сили продовжувати жити. Позов я програла. Зараз Дмитрику п’ятнадцять. Батько відвіз його далеко від мене. Мабуть, я на таке ставлення заслужила. Я б все віддала, лиш би повернути час назад
- Моя свекруха виховує свого онука від першого шлюбу Ореста. Я його друга дружина. Колишня невістка після розлучення переїхала жити в Канаду. Мій чоловік виплачує на сина аліменти, але свекрусі цього виявилося мало. – Богданчик і полуничку хоче і черешеньку. – Я ж не стрималася, і натякнула, щоб до рідної мами звернулася по допомогу. І тут відкрилася таємниця, про яку я і не здогадувалася
- Мені було куди повертатися з Італії, дочка за гроші, які я надсилала, зробила з занедбаної маленької хатинки красиву і сучасну. Там були нові меблі і техніка. Олена з чоловіком і дітьми жила окремо. За всі ці роки я зробила все, щоб вона мала свій куточок. І здавалося б, живи та радій, але той спосіб життя, який вела сеньйора Беатріс, за якою я доглядала до останнього, не дає мені спокою до сьогодні
- Чоловік вклав 300 тисяч гривень у квартиру, яку свекор купив на своє ім’я. Я жила сама в обласному центрі, коли зібралася виходити за Ореста заміж. Тому майбутня зовиця допомагала мені приміряти весільну сукню. Дізнавшись, скільки воно коштує, вона, звісно, передала це своїй мамі. І ось у день, коли ми дізналися про стать майбутньої дитини, свекор змусив її зателефонувати мені. Свекруха витягла мед і сказала: “Ось беріть, і 500 гривень віддавайте відразу”. Я мед не переношу, і я просто його не люблю