fbpx

В неділю ввечері на екрані телефона красувався надпис “свекрушенька”. Було не важко здогадатися, причину її дзвінка. Але все ж неприємним був той факт, що про все, що ми напередодні говорили з Олегом, знала Валентина Степанівна. – Ти маєш увійти в його становище, ти ж дружина!

В неділю ввечері на екрані телефона красувався надпис “свекрушенька”. Було не важко здогадатися, причину її дзвінка. Але все ж неприємним був той факт, що про все, що ми напередодні говорили з Олегом, знала Валентина Степанівна. – Ти маєш увійти в його становище, ти ж дружина!

Чоловік уже майже пів року “мається”. Життя у нього не дуже легке: сидить на дивані і пультом управляє, час від часу на співбесіди ходить, за донькою в садок і сам собі їжу розігріває. Свекруха постійно контролює, щоб син не втомлювався і дружина лишній раз його не чіпала.

Якраз близько пів року тому Олег втратив роботу. До цього все йшло. Ситуація в Україні та світі дала зрозуміти, що компанія не потягне. Усі це розуміли, але Олег відмовлявся. Тому наперед нічого не став шукати. Спочатку він просив не панікувати завчасно. Коли ж усе прийшло до логічного завершення, то він аргументував усе тим, що не став би кидати фірму як щур.

У мене вже не було сил, щось йму доводити. І коли дійшло до звільнення, то довелося дуже себе стримувати, щоб не “радіти”: вийшло все так, як я й казала.

Олег вирішив, що він тиждень відпочине, а потім розпочне пошук нової роботи.

Тиждень відпочинку плавно переріс у три. І під словом відпочинок малося на увазі просто лежати на дивані. Олег навіть посуду за собою не хотів мити. Він не торкався домашніх справ, не приділяв час дитині, і не шукав нове місце роботи: просто лежав.

А що мені, важко? Треба було вставати о шостій ранку, щоб зібратися самій, зібрати дитину в сад, відвести доньку туди. Потім бігла на роботу, потім за дитиною в сад, разом йшли до магазину за продуктами. Після повернення додому на мене чекало приготування їжі, брудний посуд і голодний чоловік.

Після всього цього треба було виділити час на заняття з дитиною, а ввечері її приспати. І потім уже можна було займатися собою. Якщо, звичайно, були на це сили.

Коли я зрозуміла, що Олег не збирається робити жодних активних дій, то довелося на нього натиснути. Сказала йому, що мені не потрібна ще одна дитина, яку треба доглядати і забезпечувати. Йому стало не по собі, але він хоч почав щось робити. Хоч би міг помити за собою посуд та забрати доньку після садка. Дрібниця, але краще, ніж нічого.

Якщо вірити його словам, пошуком роботи він теж займався. Тільки результатів ніяк не було. То зарплату маленьку пропонують, то відгуки про роботодавця не дуже добрі. Причини завжди були, щоб чоловік продовжував “керувати пультом”.

Можливо, якби Олег став займатися всіма справами по дому, то я перестала б хвилюватися з приводу відсутності в нього роботи. Тільки я ніколи не думала про те, що буду у своїй сім’ї здобувачем. Тільки ось у нього був убогий список обов’язків і розширювати його Олег не планував.

Мені було вже байдуже, де він працюватиме. Нехай навіть за копійки. Але це буде корисніше, ніж він просто сидів удома.

Олега це обурювало. Як він, у свої тридцять із хвостиком і вищою освітою, піде, припустимо, звичайним кур’єром. Ще й звинувачував, що не підтримую його. Швидше за все, всі ці розмови доходять і до свекрухи. Інакше, з чого вона вирішила поговорити зі мною про те, що відбувається?

Почала дорікати мене за те, що чіпляюсь до чоловіка, замість того, щоб підтримати в такий складний для нього момент.

– Олежик шукає роботу. Просто часи зараз непрості. І замість претензій та закидів, треба підтримувати чоловіка.

І нічого поганого в тому немає, що протягом пів року я тягну на собі все. А в чому полягає підтримка?

Як на мене, то нормальній людині цілком вистачило б п’ять місяців, щоб знайти нову роботу. Зрештою, чоловікові вже мало стати соромно за те, що він сидить на шиї у жінки. Мені здається ненормальним, що я горбачусь, а Олег, при цьому, нормально почувається. Ще й скаржиться матері своїй.

Після діалогу зі свекрухою я вирішила не влаштовувати “бурю” чоловікові. Я поставила Олегу термін тиждень на пошуки роботи, будь-якої. Інакше я готова була подати на розлучення.

Мені не хотілося б, щоб дочка спостерігала за тим, що відбувається, і звикла до такої моделі сімейного життя. Та й самій не хочеться жити з вантажем на шиї. Олег може до мами переїхати. Валентина Степанівна свого синочка із задоволенням прийме та підтримає. Вона ж мати…

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page