fbpx
життєві історії
В неділю я надумав познайомити маму з Наталкою. Ми давно зустрічаємось, тому пора переходити на новий рівень. Мамі вона сподобалась, але це було перше враження. Ми сіли за стіл, мама приготувала мої улюблені страви, і тут Наталка давай говорити мамі, що було б добре, якби вона з’їхала зі своє двокімнатної квартири, і віддала її нам. Мама втратила дар мови. Та що казати, я й сам стерп. До чого тут квартира?

В неділю я надумав познайомити маму з Наталкою. Ми давно зустрічаємось, тому пора переходити на новий рівень. Мамі вона сподобалась, але це було перше враження. Ми сіли за стіл, мама приготувала мої улюблені страви, і тут Наталка давай говорити мамі, що було б добре, якби вона з’їхала зі своє двокімнатної квартири, і віддала її нам. Мама втратила дар мови. Та що казати, я й сам стерп. До чого тут квартира?

***

“Пощастило” мені минулої зими захворіти на запалення. Думав проста застуда, але після флюорографії лікар направив до лікарні. Каже – це не жарти.

А лікування – курс уколів в м’яке місце… Бррр. Як згадаю так здригаюся. Одне втішало в цій історії – робила їх симпатична медсестричка на ім’я Наталка. Так як уколи робляться 3 рази в день, бачилися ми часто.

Звичайно, не один я стояв в черзі на укол, “конкурентів” вистачало, але саме мені вдалося заволодіти увагою Наталі. Вона виявилася дуже веселою і легкою в спілкуванні дівчиною. І, коли прийшла пора виписуватися з лікарні, я підійшов до неї і запропонував зустрітися поза лікарняними стінами.

Так і обмінялися телефончиками, почали зустрічатися.

На роботу ж в лікарні Наталя незабаром стала скаржитися:

– Не можу вже бачити кожен день одне і те ж.

– Не подобається, звільняйся – сказав я – у мене достатньо грошей, щоб утримувати нас обох.

Сам я працюю на будівельній фірмі. Робота стабільна, зарплата регулярна. Нехай думаю, знайде роботу, яка буде приносити задоволення або, хоча б, не буде дратувати.

Ми з мамою живемо в двохкімнатній квартирі, а Наталя з бабусею і донькою від першого шлюбу – Богданкою в однокімнатній. Я став частенько навідуватися до них в гості, спілкувалися з Наталкою, грав і балував подарунками її дочку Богданку.

Хоча не знаю кого більше. Наближалася зима і Наталя стала натякати, що у неї тільки старенький пуховик, а так як вона не працює, то купити шубу їй нема на що. Що робити? Купив шубу. На день народження купив їй дорогий набір нижньої білизни.

Час минав, а на роботу Наталя не спішила, то платять мало, то умови не подобалися.

У моєї мами у власності була малосімейка 24 метра, в якій ніхто не жив. Ось в ній ми іноді могли побути удвох, але зустрічалися все якось “набігами” начебто крадькома. Я нишком брав ключі від тієї квартири.

Так минуло пів року і я вирішив познайомити її зі своєю мамою.

Домовилися, зустрілися, мама зібрала невеликий столик. Сидимо, розмовляємо. Мама запитала які у нас плани на майбутнє, і ось тут Наталя видала те, що я не очікував почути:

Ми хотіли б з Миколою жити разом, але у нас з бабусею однокімнатна і ми там всі просто не помістимося. Ми б хотіли жити з Миколою в двокімнатній, а ви могли б перебратися в малосімейку. Ви одна, вам би її цілком вистачило.

Очі у мами “полізли на лоб”. Вона сказала, що це її квартира і з’їжджати з неї вона нікуди не збирається. Додала так само, що хотіла запропонувати нам пожити в малосімейці, але тепер вона добре подумає чи варто це робити.

Ні, звичайно, ми з Наталкою обговорювали де і як ми будемо жити. Розглядалися і орендовані квартири і в малосімейку думав попроситися у мами, але виселяти маму з двокімнатної у мене планів не було. Це була повністю ініціатива Наталі, причому стала для мене повною несподіванкою.

Загалом, переїзд в найближчому майбутньому ми вже не планували. Все залишилося як є. Ми так само іноді зустрічалися, ходили в кіно, кафешки або я просто заходив в гості.

Наталя стала натякати, що її телефон уже зовсім не модний, у подруг “он які”, а їй і показати соромно. Я сказав: Добре, тільки трохи пізніше, треба назбирати грошей і купимо. На що вона сказала, що можна ж взяти в кредит.

Але я не люблю бути боржником, тому не беру кредити. Те, що накопичив, витрачаю зі спокійною совістю, а кредити не беру принципово.

Стало прикро їй, звичайно. А через пару днів, коли я подзвонив, вона сказала: “Коль, нам треба розлучитися. Вибач, звичайно, але ти для мене занадто бідний. Мені потрібен більш заможний чоловік”.

Зараз вже думаю, може я був не правий? Ну взяв би цей телефон в кредит. Виплатив би, нікуди б не подівся. Може я не розумію жінок?

Що скажете?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page