В неділю зателефонувала Ірина Павлівна, і запросила після церкви зайти з Назарчиком до неї. Я зі свекрухою в гарних відносинах, та й Назарко її єдиний онук, інакше й бути не може. Зібралися і поїхали. – Ти в курсі, що нова дружина Віті, старша від вашого сина, на неповних десять років? – Мене це питання мало хвилювало, але подальша розмова Ірини Павлівни заставила мене задуматись.
Ось уже кілька років, як я заміжня з Юрою. Другий шлюб. Син від першого шлюбу живе з нами. У цьому шлюбі з’явилось на світ ще двоє дітей, теж хлопчаки – Володя і Івасик.
І ось ми вже такою великою сім’єю живемо-поживаємо, і не тільки хліб жуємо.
Мій чоловік, Юрій, чудова людина, любить всіх дітей. Він не поділяє на своїх і не своїх. Можливо, що саме за це я його і полюбила. І колишній чоловік Вітя не живе один, і не тільки одружився, а й діти народилися, теж хлопчики. Двоє. Виходячи з того, що ми постаралися бути вище життєвих обставин, і зберегти обличчя, не привертаючи до наших відносин державу – аліменти чоловік не платить.
Коли є можливість, перекладає колишній чоловік гроші на мою картку, попередньо зателефонувавши. Цікавиться, звичайно, що нашому синові необхідно, скільки це коштує грошей, довго запитує. Але, як-то мляво, без фанатизму. Зайвий раз не подзвонить синові, не заїде.
І якось ніколи не піднімалося в стосунках грошове питання – аліменти. Є гроші, немає грошей – це не повинно стосуватися дітей, і відносин дорослих людей, колишніх родичів.
Але ось моя колишня свекруха, яка дуже любить старшого онука, підняла це питання сама. Я відвозила на канікули до неї Назара, і вона запитала, майже з порога – скільки Вітя перераховує на сина. Мені навіть незручно стало від цього питання. Не хотілося відповідати. І навіть виходячи з того, що я не підраховувала скільки дає грошей колишній чоловік. Другий чоловік непогано заробляє, і Назар ні в чому не потребує.
Ірина Павлівна запропонувала мені присісти, приготувала стіл для чаю. Поки заварюється чай, проходила вся ця чайна церемонія, як відповідна ввічливість, як розмови про погоду за вікном. І ось ще ці стиснуті губи свекрухи мене збентежили, як поганий знак того, що вона щось важливе знає, і хоче поділитися, як я помітила.
П’ємо чай, з оладками, з варенням. Свекруха любить варити варення, і з Назаром завжди баночку нам передасть. І ось Ірину Павлівну прорвало, вона стала мене розповідати те, з чого все і почалося.
Людмила – нова дружина Віктора, набагато молодше його. Занадто багато чого хоче від Віті, і дуже рада, що немає аліментів. Людмила старша нашого сина років на десять, не більше, тоді як Назару дванадцять. Вже не знаю, де вони познайомилися, але роман у них був стрімким, як і наше розлучення.
Коли я про це дізналася, як обухом по голові. Як зараз кажуть – юна щучка з’їла наш шлюб, і навіть не моргнула. Не думала я, що вийду ще раз заміж, так як біль зради ще не пройшла. Але Юра зміг броню мою пробити – він все зробив правильно – через сина.
Він гуляв з Назарком, як зі своїм сином. Він з ним в шкільні походи ходив, і як його батько, був на батьківських зборах. Відволіклася на спогади, стала прислухатися, що мені каже свекруха. Вона просила мене поставити перед Віктором питання, щоб він щомісяця перераховував аліменти на сина.
На моє запитання – навіщо це, і ми не потребуємо. Вона відповіла, що зараз, вони вам непотрібні, і добре. А гроші синові знадобляться потім.
І наполягла – складай гроші, зайвими не будуть. Назарко виросте, бабусю добрим словом згадає. Залишивши Назарка свекрусі, вже подумала, що треба б заїхати до церкви – свічку поставити за мудрість цієї жінки.
Пощастило Назарчику з бабусею. А у вас так буває, коли свекруха стоїть горою за невістку, навіть нехай і колишню?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
