В Німеччину ми приїхали у квітні з Маріуполя. – От тобі пощастило! – сказала мені рідна сестра, яка живе з чоловіком в Ужгороді, але яка відмовилася нас з мамою і двома дітьми прийняти надовго.
Я зрозуміла так, що вона натякнула тоді на те, що їм не пощастило – ні від чого втікати у Європейську розвинену країну…
Та розповідь моя не про наші родинні взаємини. а про враження від життя в Німеччині.
Ми поселилися у чудової літньої пари в старій частині міста.
Через кілька днів, коли видихнули, вирішили погуляти своїм новим містом, новим домом. Ми поринули у ці іноді вузькі і звивисті вулички. Плитка на тротуарах і багато старих і кольорових будинків.
Я не буду вам тут розповідати, що в Європі порівняно з Україною красиво, а що ні. Але особисто для мене зовнішній вигляд міст у Німеччині все ж таки ближче, ніж у нас на сході України, може це пов’язано з тим, що це все-таки дійсно була моя мрія – переїхати. От тільки не з такого приводу…
На мій погляд, найголовніша відмінність Німеччини від України у плані міст – це те, що їдучи з міст федерального значення ти не їдеш з цивілізації, і що тут міжміський поїзд не перетворюється на машину часу.
Але найбільше тішило відчуття того, що все це нарешті закінчується: на валізах ми прожили два місяці.
Нам дуже сподобався Нюрнберг. На другий день я вирішила замовити собі банківську картку. З вибором банку мені допоміг наш господар Хаїнц, і скинув мені посилання на два банки, у яких можна замовити карту онлайн і пізніше підтвердити особу на пошті.
Все, що пов’язано зі сферою послуг у Німеччині, дещо гірше ніж в Україні, гірше мобільний інтернет та тарифи, складніше отримати картку (багато банків працює з 10 до 16, деякі з 10 до 14, як там отримати картку, якщо я працюю з 8 до 17).
І ось у таких дрібницях майже завжди все тут трохи складніше, довше, та й гірше, правду кажучи. Але я навіть не можу особливо через це скаржитися, бо нам у всьому допомагали спочатку.
Згодом я почала шукати окрему квартиру, не будеш же постійно утискати гостинно прийнявших нас людей.
Квартиру ми знайшли досить швидко, з меблями та всім необхідним, але тільки на пів року, але це мене не лякає. Головне є, де жити на даний час. Начебто всі базові потреби закриті, хоча б для початку. Діти ходять в школу, всі вчимо німецьку, отримуємо допомогу, я прибираю три рази в тиждень у парку.
Тепер щодо особистих відчуттів. У голові і в душі нарешті починає відновлюватися порядок, згодом приходить усвідомлення, що ми живемо в Німеччині. Ми переїхали. Я навіть пам’ятаю як я десь за півтора чи два тижні йшла з дітьми парком, а потім в якийсь момент зупинюся, а в голові ” я ж живу в Німеччині, для чого це взагалі”?
Діти, на щастя, все пережили досить легко, мама – складніше.
Ще як би це не було дивно, я з першого дня відчула себе як удома, я не знаю чому, може, тому що нам нарешті не треба нікуди втікати.
Те, що ми спочатку пожили з Хайнцем і Гізелою – це чудово, адже вони і справді багато разів нам допомогли, багато що пояснили.
Приблизно так і минули ці наші перші місяці життя в чудовій Німеччині.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
