fbpx
життєві історії
В німецькому Гайдельбергу я зустріла одну жінку з України, їй зараз трохи за 60, ми познайомилися з Лізою. Вона свого часу вивчила німецьку і поїхала працювати в будинку для людей похилого віку, а їй самій на той час було 52 роки. На їжу у жінки витрачалося не більше 200 євро, а на решту витрачатися і не доводилося. Вона показала мені свою роботу

В німецькому Гайдельбергу, куди я виїхали поки що з дітками й мамою,  я зустріла одну жінку з України, їй зараз трохи за 60, ми познайомилися з Лізою. Вона свого часу вивчила німецьку і поїхала працювати в будинку для людей похилого віку, а їй самій на той час було 52 роки.

Робота в будинку для людей похилого віку? Що це за робота така в 52 роки?» – думали тоді всі колеги й рідні Лізи, коли довідалися про її наміри. І ось що з цього вийшло.

Виявилось, що вона планувала це заздалегідь. Сама вивчила німецьку, здала іспит для волонтерської програми та поїхала до далекої Німеччини. Дивно, але вся родина підтримала її. Навіть чоловік спокійно сприйняв річну відсутність дружини.

Волонтерська програма, за якою Ліза виїхала до Німеччини, передбачала часткове забезпечення її учасників. Таким чином, вона отримала житло, 450 євро на місяць та уніформу, за якою стежить також організація. На їжу у жінки витрачалося не більше 200 євро, а на решту витрачатися і не доводилося.

Коли рік програми добіг кінця, вона вступила до місцевого коледжу на спеціальність з догляду за людьми похилого віку. 2 дні вона навчається, а решту 3 працює як практикант. При цьому одержує стипендію 1200 євро!

Ліза показала мені свою роботу. Треба сказати, що наш будинок для літніх людей і німецький мають мало спільного. Якщо в нашому уявленні це місце дещо моторошне, де про людей не дбають, то в Німеччині це нормальна практика.

До обов’язків пані Лізи колеги входило: подати сніданок, обід та вечерю; допомогти з одяганням та чищенням зубів; спілкуватися. Їй це до вподоби. Закордонний колектив, що складається в основному з німців, доброзичливий. Після закінчення навчання (курс триває 3 роки) її зарплата зросте до 3000 євро, що дуже добре навіть за мірками Німеччини.

Коли я запитала, що найбільше їй сподобалося в роботі в будинку для літніх людей, пані Ліза негайно відповіла:

– Тут люди похилого віку такі живчики! Гарні, доглянуті, а головне позитивні. Годують їх смачно та корисно. Дихають свіжим повітрям регулярно. І я разом із ними. І взагалі тут спокійніше. Я навіть не захворіла жодного разу за весь час у Німеччині.

За рік після її від’їзду з України до неї приєднався чоловік. Тільки він вступив на електрика і також отримує стипендію. Це перспективна робота, оскільки електрики дуже потрібні. Нині вони щасливі і лише гадають, чому не зробили цього раніше. Вони дуже допомагають українцям, які зараз через обставини, як оце я, опинилися в Німеччині, зокрема в Гайдельбергу.

Такі люди мене захоплюють. Їм би на пенсії сидіти обом, а вони життя влаштовують. А головне, не бояться для цього робити щось нове, вчитися.

Я теж вирішила спробувати себе в Німеччині в одній справі, новій для мене, про яку давно мрію, але спочатку треба підтягти добре мову. Цим ми зараз з дітьми й займаємося активно.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page