fbpx
життєві історії
В п’ятницю мені зателефонували. Якась незнайома жінка, стала відразу підвищувати голос. Як згодом вияснилось, це була колишня Бориса. Нашу нову адресу Світлана дізналася через фотографії з відмітками. Я була, не те слово, здивована. Ніколи мені чоловік не розказував, про дружину та сина. Ми тільки-тільки стали на ноги, а тут на тобі – винні купу грошей

В п’ятницю мені зателефонували. Якась незнайома жінка, стала відразу підвищувати голос. Як згодом вияснилось, це була колишня Бориса. Нашу нову адресу Світлана дізналася через фотографії з відмітками. Я була, не те слово, здивована. Ніколи мені чоловік не розказував, про дружину та сина. Ми тільки-тільки стали на ноги, а тут на тобі – винні купу грошей.

Мене звуть Марта. Коли ми познайомились з Борисом, йому було 33 роки. Ми одразу почали з ним спілкуватися. Я дуже скоро зрозуміла, що закохалася по вуха. Але я намагалася не квапити події. Ми почали зустрічатись, ходили з ним у кафе, гуляли, ходили на побачення.

Борис мені відразу ж сказав, що він не багатий і з майна має тільки автівку. Він мені сказав, що багато років допомагає своїм батькам, і тому він не має своєї квартири.

Ми почали орендувати квартиру, а за пів року відгуляли весілля. Я дуже любила Бориса і довіряла йому. Він був добрим, ніжним, уважним та лагідним. Він мені дуже допомагав із домашніми справами. А потім він познайомив мене зі своєю сім’єю, яка до мене дуже добре ставилася.

Ми зіграли невелике весілля. На весіллі було лише 30 осіб. Ми будували плани на майбутнє, хотіли, щоб у нас була дитина.

За рік моєму чоловікові запропонували змінити роботу. Робота була у іншому місті. Нас у цьому місті нічого не тримало, тому ми зібралися та поїхали.

Робота, яку запропонували Борису і, щоправда, була дуже хорошою. Але в цьому місті був зовсім інший рівень життя: все було набагато дорожче. Але ми швидко звикли.

Я знайшла собі роботу. Ми взяли квартиру в іпотеку та вже планували ставати батьками.

Все було добре, поки недавно, в п’ятницю, мені не зателефонувала одна жінка.

Це була Світлана, колишня дружина мого чоловіка, про яку я навіть нічого не знала. Світлана говорила, що її син не має що їсти, доки ми живемо приспівуючи. Вона стала на нас з чоловіком говорити різні небилиці.

Я була не в собі від здивування! Виявляється, мій чоловік був одружений і має дитину від першого шлюбу.

Поки ми жили у рідному місті, Борис справно платив аліменти на дитину, а потім перестав це робити. Зарплата у Бориса була хороша, а він почав перераховувати дружині лише три тисячі. Світлана не знала, де ми живемо та де працюємо. Вона навіть з’їздила до батьків Бориса, але вони нічого їй не сказали.

Про те, що він одружився і де ми живемо, Світлана дізналася випадково. На моїй сторінці були фотографії та вся потрібна інформація.

Потім ми дізналися, що Світлана вийшла заміж за крутого бізнесмена, і вони живуть у хорошому великому будинку. Тож про те, що її син голодує, вона сказала не правду.

Також вона сказала неправду і про те, що Борис покинув її одну з дитиною на вулиці. Борис мені показав документи, за якими було зрозуміло, що він залишив спільно куплену квартиру своїй колишній дружині та синові. А собі він забрав лише старий автомобіль.

Борис сказав, що він просто не говорив мені про це.

– Я просто хотів почати життя з чистого аркуша! – сказав мені Борис.

Свій старий паспорт він втратив, а у новому паспорті не було жодних позначок про те, що він був одружений.

Зараз у мого чоловіка дуже великі борги щодо виплат на дитину і коли проводять відрахування, то нам ледве вистачає його зарплати на погашення іпотеки.

Я навіть не знаю, як ми житимемо далі. Справа в тому, що Світлана хоче віддати Борису їхнього сина. Вона хоче, щоб син жив із батьком.

Ось як після цього я можу довіряти Борису?

До того ж я не хочу виховувати чужого хлопчика. Що ж мені робити? Повернутися до батьків і розлучитися з Борисом.

Але ж я його дуже люблю. Ми прожили кілька років так чудово. Ми не сперечалися, у нас все було так добре. І ось в одну мить моє життя звалилося.

Я ще жодного разу не бачила сина Бориса, але я не хочу його бачити, не хочу з ним знайомитися. Я дуже багато нервую і ллю сльози.

Я чудово розумію, що наше життя вже ніколи не стане колишнім. На жаль…

Фото ілюстративне