В родині батьків мого чоловіка ніколи не святкують ні дні народження, ні інші свята. Навіть зустріч Нового Року не має нічого спільного зі звичними нам веселощами біля ялинки – посиділи біля телевізора з тарілкою олів’є – ось і все свято. Як так, дивні люди.
І 8 березня для них простий день, який нічим не відрізняється від інших. А я ж звикла, що наш тато з ранку нам сніданок у ліжко приносив, причому кожній – мамі, сестрі і мені – саме те, що вона любить, тобто готував цілих три сніданки!
Потім дарував квіти і подарунки, цілий день увагу нам приділяв, а ввечері ми обов’язково йшли в ресторан на вечерю і потанцювати – по черзі з татом.
Звичайно, вже в перший рік спільного сімейного життя я була вражена таким ставленням Вадима, навіть образилася на нього. Нічого не змінилося і на другий рік спільного життя, попри мої натяки, всі привітання звелися до слова «Вітаю» і поцілунку в щічку.
На третій рік, за місяць до свого Дня народження, я почала капати на мозок чоловіка, та ще й підключила друзів.
Здавалося, що він таки задумався і щось придумав.
І ось настав день моєї появи на світ. Встала з ліжка, йду в ванну, а Вадлим як гаркне на весь голос:
– Куди пішла?! А ну назад лягай! Я зараз каву в ліжко буду подавати!
Я від несподіванки аж присіла і… прикусила язика!
Сильно так! Біль дикий! Ледве льодом якось вгамувала, але поранилася добре таки.
Словом, довелося навіть на лікарняний піти. А чоловік, виявилося, ще торт мій улюблений купив, і духи мені!
Торт з’їв Вадим сам, дивлячись на мене винуватими очима. А парфум як побачу, так і згадую, з чим він пов’язаний! Цілий стоїть досі, нерозпакований навіть. І облишила я спроби навчити чоловіка свята святкувати. Хай вже буде, як є. Здоров’я важливіше.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!