Ніна змалечку мала важке життя. Ще й до школи не пішла, як один за одним пішли у засвіти батьки. Ніна була найменшою в сім’ї. Двох старших забрали на виховання родичі, а її перекидали з рук в руки, а все тому, що дівчина зір мала поганий, ніхто не хотів возитися з такою дитиною.
Так і жила, то в одних родичів, то в інших. Роки минали. Подруги Ніни вже й заміж повискакували. Ніна також дуже мріяла, що знайдеться її принц, і вона на кінець то буде щаслива. Але десь він забарився – той принц. Ніхто не хотів зв’язувати своє життя з бідною сиротою.
Обділена ласкою та любов’ю, Ніна, сама того не розуміючи, зв’язалася з Грицьом. Все б нічого, та у чоловіка була сім’я і двійко діточок в сусідньому селі.
Гриць був ще той ґазда. У всіх сусідніх селах він мав багато землі, на якій працювали його люди. Так і познайомився він з Ніною, яка працювала в той час на нього. Дівчині дуже бракувало уваги, ніжності та ласки, тому й не зчулася, як опинилася у його обіймах.
Так і зустрічалися вони час від часу, поки Ніна не повідомила Грицю, що носить під серцем дитя.
– Я знаю, що ви, жінки, розумієтесь на цьому. Зроби щось. Не мені тебе вчити. А якщо не знаєш, йди он, до баби Нюськи, вона тобі точно щось підкаже. Може чай якийсь є, чи настоянка.
Прийшла заплакана Ніна до баби, а та її ще з порога розвернула.
– Навіть не думай. Народиш собі дитятко – буде потіха на все життя, а чоловіка знайдеш ще. Якщо має бути то буде.
Ніна зрозуміла, що допомоги чекати нема від кого. В селі ходили чутки, що дитя від фермера, але дівчину ніхто чіпати не став, її доля й так була нелегкою.
Через дев’ять місяців народився в Ніни синочок, якого вона назвала Богданком. Всю свою невитрачену любов жінка виливала на сина. Слушний був хлопчик. Всі в селі говорили, що хоча б з сином повезло Ніні, та були й ті, хто обзивав Богдана – байстрюком, та жінка навчила сина не зважати на такі слова: “Бог їм суддя”.
Вона працювала в дві зміни, лиш би змінити їх життя на краще. Згодом викупила Ніна колгоспну хату. Зробили з сином хороший ремонт та зажили удвох щасливо.
Минав час. Вже й Богдан її женився. Спершу пожив трохи з дружиною у мами, та як тільки вибудував свою хату, то залишилася Ніна одна.
В Богдана народилося трійко діточок. Онуки частенько заходили до бабусі, щоб допомогти по господарству. Та з часом, коли сил вже у старенької геть не було, то лишилася вона всього. Скільки там їй треба одній. По подвір’ю бігало пару курок та пес з котом.
Один за одним почали женитися й онуки. Старший пішов зятювати, середуща Марійка дома залишилася. Мама сказала, що не віддасть в невістки, хоча найменший син Дмитро, ще був не одружений, і також жив у батьківському домі.
– Мамо, тату! Женитись я надумав. Але є питання. Де ми жити будемо? – сказав найменший Дмитро.
На сімейній нараді вирішили, що молодята підуть жити до баби Ніни, їй якраз і допомога на старості літ буде.
Молода невістка ніби й не ображала Ніну, але й особливої любові в неї не було. Та бабуся й за то дякувала Богу. Як не як, а якоїсь зупи зварить, та й принесе старенькій. Згодом молодим вже не хотілося догоджати бабі. Спершу вони їй сказали, щоб не ходила по всій хаті, а сиділа у своїй кімнаті, а згодом і в літню кухню переселили, коли народилася їх перша дитина.
– Бабо, у нас тут з Катериною розмова до тебе є, – говорив онук старенькій одного дня. – Краще буде, як ти дарчу на мене зробиш, а ми тебе будемо доглядати скільки треба. Катя каже, як ти не погодишся, то розлучиться зі мною.
Сам Дмитро не поганий хлопець, але пропаде він без жінки. Любить частенько з друзями зустрітися, та й в чарку заглянути. Тому шкода їй стало онука, скільки їй на тому світі то жити.
Вже на наступний день один із друзів Дмитра вже сигналив під воротами. Все продумав онук, піклувався, щоб бабу до нотаріуса доставити. Всі папери швидко переписали, бо водій казав, що довго чекати не буде, робота у нього. Все це спеціально так робилося, щоб бабуся не мала змоги передумати. Лише в кінці Ніна побачила єхидну посмішку невістки і онука, а нотаріус тихенько підійшов до молодих і привітав їх з покупкою дому…
З того дня і почалось найгірше життя Ніни, а вона то надіялась, що вже такого не буде, як колись.
Але жінка мовчала. Звикла вона все життя в поневіряннях жити, та далі було ще гірше. Коли настало тепло, то й в літній кухні бабусі місця забракло.
Ось тоді то Ніна й зрозуміла, яку дурість вона зробила, що підписала усі документи. На старість літ з власного дому виживають рідні онуки.
Облаштували бабі місце в коморі, яка знаходилась поруч з хатою. Так і жила старенька. А як тільки сусідам пожалілася, то одразу ж вислуховувала вона від невістки. Могли і шарпнути бабусю і висварити, що та невдячна, вони ж за нею доглядають, як не як.
– Позорити нас перед сусідами надумали. Не буде цього. Ще раз повториться, пиняйте на себе, – говорила обурена Катя, і махала перед очима старенької документ купівлі-продажу.
Одного дня таки не витримала такого ставлення Ніна. І вже подумувала, як краще зі світу піти…
– Біда, біда, – почулося їй з вулиці.
Баба взяла з кутка свою палицю і вийшла у двір, де за парканом голосила сусідка.
– Ой, бабо Ніно! Біда з вашим Дмитром. Так з друзями святкував, так святкував, що біди накоїв. Їхав на своїх жигулях після доброї забави, тай не впорався з керуванням…
Катерина забрала дітей, і пішла жити до своїх батьків, а баба Ніна ще добрих пару літ прожила в спокою, а найголовніше – в своїй хаті.
Правду кажуть в селі: “Її щастю нещастя допомогло”.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – przeglad.olkuski
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
