fbpx
життєві історії
В суботу ми з Андрієм пішли на ювілей весілля наших спільних друзів. Всі веселилися, співали, танцювати. Час вже був пізній, я навіть подумувала, як упросити свого чоловіка, щоб викликав таксі, і ми їхали додому. Та сталося непередбачуване. Не знаю, що на мене тоді найшло. Андрій танцював з якоюсь дамою, і відволікшись на хвилинку, я втратила їх з поля зору. Я стала літати по всьому приміщенню, і знайшла на свою голову

В суботу ми з Андрієм пішли на ювілей весілля наших спільних друзів. Всі веселилися, співали, танцювати. Час вже був пізній, я навіть подумувала, як упросити свого чоловіка, щоб викликав таксі, і ми їхали додому. Та сталося непередбачуване. Не знаю, що на мене тоді найшло. Андрій танцював з якоюсь дамою, і відволікшись на хвилинку, я втратила їх з поля зору. Я стала літати по всьому приміщенню, і знайшла на свою голову.

Тільки зараз, через 5 років після розлучення, я розумію, якою ж не мудрою я була і як даремно я йшла на поводу у своїх емоцій. Навіщо я тільки це зробила? Якби я могла повернути час назад, то ніколи б більше так не вчинила.

Все почалося з того, що коли мені було 21, я вийшла заміж за чудового хлопця. Що цікаво, що ніхто не вірив, що ми довго проживемо в шлюбі. Причиною тому був мій дуже сильно ревнивий характер. Але начебто все нормально у нас з Андрієм було.

Так, часом бували суперечки, нерви. Я верещала, кидалась посудом, махала руками і ображала Андрія всіма можливими і неможливими словами, а потім заспокоювалася.

Він мовчав, поки я влаштовувала свою “шоу-програму”, а потім ми спокійно починали розмови про те, що мене не влаштовувало на цей момент. І так було досить часто. Я спочатку спускала пар, а потім тільки могла бути у мене спокійна розмова. Андрій завжди мене терпів, ніколи не засуджував за такий спосіб “висловитися”.

Ми стали батьками чотирьох дітей. Рік за роком так ми і жили. Часом ревнощі мої були зовсім абсурдні і я намагалася постійно боротися сама з собою.

І ось п’ять років тому стався такий випадок.

В наших спільних друзів був ювілей весілля. Ми пішли туди з Андрієм. Свято добігало кінця, чоловік запросив потанцювати якусь мадам, на той час всі вже були досить “веселі”. А потім вони просто зникли разом з чоловіком. Коли я втратила чоловіка зі свого поля зору, стала його шукати по всьому ресторану. Знайшла я їх в одному з номерів, поруч був ще й брат цієї дами. Вони просто сиділи на стільцях.

І знаєте, що я робила. Я підірвала цю даму, шарпнула нею добряче, закотила “сирену”чоловіку, що він мене зрадив з нею. І наступного дня подала на розлучення. Мені було настільки образливо і боляче. Хоча Андрій стверджував, що нічого не було, вони просто розмовляли. Але я тоді не могла мислити нормально – я була розлючена, мені здавалося, що весь світ проти мене.

Розлучилися. На цьому моя злість не закінчилася. Я стала налаштовувати дітей проти батька. Розповідала їм, що він тягає всяких баб по ресторанах і барах, що не платить їм грошей на утримання, що взагалі їх не любить і йому вони не потрібні. Але це все була неправда – Андрій платив гроші, постійно запитував про дітей. У підсумку вони самі перестали бажати зустрічатись з батьком.

І ось минуло п’ять років, у мене були чоловіки, у Андрія жінки. Нічого ні з ким серйозного не вийшло. Злість моя минула, я зрозуміла, що була неправа. Стали спілкуватися з Андрієм в інтернеті. Зрозуміли, що хочемо бути знову разом, любимо один одного. Але як все повернути? Діти батька терпіти не можуть, родичі теж, мама моя так взагалі навіть чути про нього не хоче (я їй теж всякого набрехала про Андрія). І ось я не знаю, що мені робити. Навіщо я тільки так вчинила. Сама зруйнувала своє щастя.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page