В суботу минулого тижня чоловіка запросили на день народження сестри. А мене, само собою, не покликали, та я все одно вирішила піти і довести, що я варта уваги, хоч вони того й не бажали. І не жалкую!
Я не спілкуюсь із родичами чоловіка. І не бачу тепер у цьому нічого такого. Хоча з початку наших стосунків була впевнена, що ми станемо найкращими друзями. Але життя склалося інакше, і в цьому немає нічиєї провини. Зараз розповім чому.
Рік тому я вийшла заміж. Це був мій перший і, сподіваюся, єдиний раз. А ось чоловік уже був одружений і навіть має чотирирічну доньку. У цьому немає нічого такого, так склалося життя. Але, як виявилося, навіть у розлученні його перша дружина змогла вплинути на наш шлюб. Більше того, сама про це не знаючи.
Данилу 34 роки, мені 24. Є певна різниця у віці, але її ніхто не відчуває. Мій чоловік із дитинства любить спорт, особливо легку гімнастику. Не має шкідливих звичок, завжди підтягнутий, бадьорий та легкий на підйом. Тож виглядає він відповідно, і ми як пара виглядаємо дуже органічно.
Я теж намагаюся не відставати, доглядаю себе, не переїдаю. Але це, скоріше, просто звичка, мене навіть і не тягне. Я люблю подорожувати, і, дякувати Богу, з цим у нас немає жодних проблем. Справа в тому, що Данило дуже добре заробляє, тож у фінансовому плані у нас все гаразд навіть зараз, у такий складний час.
Я ж похвалитися гарною роботою не можу. Навіть наявністю вищої освіти. Справа в тому, що я сирота. І таких можливостей, як у мого чоловіка, у мене не було. Сумна історія, але я намагаюся якось надолужити втрачене і навіть записалася на курси з дизайну. Все одно часу вільного повно, чому б не спробувати?
Сім’я чоловіка теж непроста. Коли вони приїжджають до нас у гості, всі паркування навколо будинку перетворюється на автопарк елітних авто. Приємні люди завжди доглянуті, привітні, дуже виховані.
Коли ми вперше познайомилися з родичами чоловіка, на мене дивилося стільки цікавих пар очей, що я навіть розчулилася. І даремно, прийняли мене тепло, по-сімейному.
А ось потім їхнє ставлення до мене стало прохолоднішим. Не те, щоб хтось поставився до мене з негативом, ні. Просто ніхто більше не підходив, не робив компліментів. Та навіть не вітався. Просто тотальний ігнор. Наче я була песиком на виставці і виграла приз. А кожна наша нова зустріч – це вже інша виставка, а я просто нецікавий її учасник.
На всі мої запитання про це чоловік реагував однаково: “Навіщо вони потрібні тобі, у тебе є я. Яка різниця, що вони думають? Це ми з тобою одружені, чи ти хочеш за них заміж?” Він не розумів, що, по-перше, його родичі для мене, як для сироти, багато важать. А по-друге, чому б мені не бути з ними у добрих стосунках, якщо це такі успішні люди?
Ще кілька разів я намагалася привернути до себе увагу на сімейних вечорах, але в мене нічого не виходило.
Вони всі насправді дуже дружні. Але прорватися у це коло порозуміння та підтримки майже неможливо, складається враження якоїсь закритої общини, таємного суспільства. Але ж я бачила, що це просто люди при грошах та зв’язках. Нічого більше.
А минулої суботи чоловіка запросили на день народження двоюрідної сестри. Саме так. Не нас двох, а лише чоловіка. Можливо, інша на моєму місці влаштувала б сцену. Можна було також ставити непотрібні ультиматуми. Я ж вчинила по-іншому.
Дістала із заначки досить велику суму грошей, вклала її в конверт і сказала чоловікові, що хочу прийти зі своїм подарунком. Поводитимусь тихо, але хочу бути там.
Данило мене любить, тому практично відразу зі мною погодився. Тільки попередив, що я даремно так тягнуся до його рідні. Але то були вже мої турботи. Одягнувшись у все нове та найкраще, ми поїхали на свято.
Це була винятково моя помилка.
На вечірці мені всі посміхалися. Але підійти та заговорити ніхто не хотів. Конверт був відразу швидко покладений до інших подарунків. Мені навіть здалося, що зовиця хотіла його сховати кудись углиб. Для мене знайшлося ще одне місце, було багато смачних страв, і веселощі відчувалися навіть у повітрі.
Ближче до кінця вечора я, трохи веселенька, підійшла до барної стійки. Там уже стояло кілька людей і щось розмовляли між собою. Звісно, до них підходити я не стала, бо зрозуміла, що цим людям цікавою мені вже не стати.
Але за кілька хвилин до мене підійшла молода дівчина, одна з гостей. Вона посміхнулася і перша зі мною привіталася. Я бачила її вперше.
Виявилося, це була найкраща подруга іменинниці. Уявляєте, навіть вона входить у цю компанію, а я ні. Після недовгого обміну стандартними фразами про погоду та свято вона почала переходити до суті. А саме про те, що даремно я прийшла на цю гулянку, адже всі довкола сприйняли це як жест невихованої людини.
Я відповіла, що вже й сама це розумію, але хоч би час проведу із задоволенням. Побачивши нотки схвалення в її погляді, я запитала, може вона знає, чому я така не мила для своїх нових родичів? На що вона відповіла, що так, ясна річ. Вся проблема, виявилося, полягала у його колишній.
Її тато був суддею. З усіма з цього випливаючими плюсами. Отже, минулий шлюб мого чоловіка сприймався його рідними як союз, укладений на небесах. І начхати їм було на зради з її боку. Адже головне, це добрі стосунки з її татом.
А яка користь від мене, худорлявої сироти без освіти і грошей? Жодної. Через якийсь час я подякувала своїй випадковій знайомій за розмову і попрямувала до чоловіка. Сказати, що я зробила помилку і дуже його люблю.
Після того вечора мене зовсім не зачіпають родичі, які приходять і мене ігнорують. Ні, я не ставлюся до них погано. Просто живу, наче їх немає. Власне, у цьому ми з ними схожі.
Тепер я знаю, що життя багатих людей відрізняється від мого, причому не завжди в кращий бік. Але це їхній тягар. А я насолоджуватимуся своїм життям з чоловіком. І не лізтиму, куди не варто. Чого, до речі, всім також забажаю. Всім нам миру, добра і сімейного затишку.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
