Ніколи і не могла б собі подумати, що віддаючи сина в зяті до таких панів, його застане така важка доля, і голодне життя.
З чоловіком ми живемо в маленькому селищі, що межує з польським кордоном. Народили і виховали ми троє дітей. Старший наш синок Михайло живе у Львові, працює на керівній посаді.
Та незважаючи ні на що, дуже часто Михайло любить до нас навідуватись у гості. Середуща наша донечка також живе окремо від нас. З чоловіком у них величезний будинок.
Живуть вони в достатку і виховують єдиного синочка, нашого внучечку Арсенчика.
А ось наш наймолодший Мар’ян мав залишитись жити з нами, та познайомився він з дівчиною із заможної сім’ї, вона єдина дочка у батьків.
Всі статки і хороми для неї, то і мови не могло бути, що вона прийде жити до нас у невістки. Тому ми з чоловіком змирилися, що на старості літ залишимось одні.
Та людина до всього звикає, так і до самотності. Діти часто до нас пиїздять, тоді в нашій хаті панує радість і щастя. Наш син Мар’ян хоч і наймолодший, проте “найбільший” серед дітей. Високий статний мужчина. Вдався за зовнішнім виглядом у свого дідуся, мого батька.
Та останнім часом я почала помічати нездоровий вигляд мого сина. Він сильно схуд і ці сумні очі.
У Мар’яна з невісткою Андріяною зростає троє діток, моїх коханих внучат. Та після того, як моя невістка пішла на роботу в салон краси адміністратором, вона геть змінилась.
До мене зовсім не телефонує. А від внучат я дізналась, що вдома часто таке буває, що нема що поїсти. Про сваху то взагалі мовчу.
Та як втратила свата, геть збайдужіла до дітей.
Їсти не готує, та й не допомагає з дітьми. Часто чула такі фрази від неї: “Вони собі тих дітей на світ привели, їм ними і перейматись. А я тут ні до чого”.
Та хіба ж так можна, щоб діти голодні ходили по хаті в пошуках їжі. Ой не по-людськи це все!
На цьому тижні у нас припало багато свят. Тільки відсвяткувавши свято Миколая, за церковним календарем, в суботу припало свято Анни і недільний день.
Ми хоч і живемо з чоловіком самі, та на свята зазвичай я щось файненьке готую. Може хто в гості завітає, тай діти можуть приїхати. Вже буде що на стіл поставити.
Так і сталось, в суботу приїхав наймолодший син з внучатами. Я наварила вареників зі шкварками, зробила олів’є, тай наробила канапок із сиром і ковбаскою, тай ми сіли до столу.
Невістки не було, бо вона на роботі. Та й тут діти почали мені розказувати дивні речі. Як вони голодні чекали зранку, поки прокинеться бабуся.
А вона довго спала бо звечора допізна дивилась телевізор. Тато приїхав з роботи, а холодильник пустий. Насмажив їм яєшню і зробив хлібчика з маслом, бо ні сира ні ковбаски не було.
А ще наймолодший внучок Андрійко мене запитав, чи не дала я б їм зі собою трохи вареників і салатику для мами. Моє серце від почутого стиснулось.
Тепер я вже розуміла, чому очі сина такі сумні. Так, звичайно, яка б я не була сердита на свою невістку, та діти ні в чому не винні.
Я врізала пів пирога, передала два пакети фаршу на котлети, пакет відбивних, набрала півлітрову банку салату, ну і звісно миску вареників.
Діти щасливі бігли до автівки. Андрійко ще підбіг до мене і запитав, чи можна на шкільних канікулах приїхати жити до мене?
Ось вам і попав син в зяті до “панів”.
Та їх лінивцями хочеться назвати. Та що мені робити, як допомогти сину?
Невістка зі свахою від мене слухавку не беруть, а якщо і беруть, то говорять не лізти зі своїми порадами, вони їм не потрібні.
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
