fbpx

В суботу у мене був день народження – 57 років. Святкування ніякого не було. Я ніколи не була заміжня, дітей у мене також немає. З усіх рідних – матуся, яка вже у поважному віці – 80 років, але, як кажуть, ще шустра. Одна вона мене тримає на цьому світі. Навіть боюсь уявити, що її вже немає. Оскільки на одну пенсію не проживеш, я ще ходжу на роботу. Недавно в гостях були дві сусідки. Сіли на кухні, запарили чайку, і давай історії розказувати

В суботу у мене був день народження – 57 років. Святкування ніякого не було. Я ніколи не була заміжня, дітей у мене також немає. З усіх рідних – матуся, яка вже у поважному віці – 80 років, але, як кажуть, ще шустра. Одна вона мене тримає на цьому світі. Навіть боюсь уявити, що її вже немає. Оскільки на одну пенсію не проживеш, я ще ходжу на роботу. Недавно в гостях були дві сусідки. Сіли на кухні, запарили чайку, і давай історії розказувати.

Дуже дивно життя минуло. Згадую молодість і бачу, що роки промчали непомітно. Минулого тижня мені виповнилося 57 років, але настрій був зовсім не святковий.

Навіть додому нема кого покликати: ні рідні, ні подруг. Тільки маму стареньку маю. Так і живемо разом, допомагаємо один одному. Як без неї житиму, не знаю. Вона вже у поважному віці, давно за 80 років. Хоча вона молодець! Зрозуміло, що здоров’я все частіше підводить, але поки що вона самостійно ходить.

Я три роки тому вийшла на пенсію. Але продовжую працювати, бо на пенсію не проживеш. Оформити допомогу від держави не виходить, постійно не вистачає якихось документів. Вимагають все нові та нові довідки. Тож треба працювати.

Як згадаю, як минула моя молодість, так сум і накочує. Намагаюся не сумувати. Радію, що поряд матуся, для неї все роблю. Все ж таки не настільки погане у нас життя.

Хтось без житла, без рідні, без грошей мається. А у нас все є, все гаразд. Щовечора дивимося телевізор і в’яжемо. На вихідні запрошуємо до себе сусідок, спілкуємося. В однієї син за кордон поїхав, в іншої – донька вийшла заміж. Я слухаю їхні історії і ніби сама живу тим життям. Ось так і набираємось вражень.

Звичайно, це чужі діти та чужі життя. Тільки не можна постійно оплакувати свою розтрачену молодість. Як можу так і живу.

Рада за тих, у кого все виходить, і нікому не заздрю. Молюся і дякую за все добре, що в нас було, і за те, що ми змогли впоратися з усіма проблемами.

Справжній зразок для наслідування! А чи змогли б ви залишатися такими ж життєрадісними та добрими як героїня нашої історії?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page