fbpx

В такий важливий для нас з Михайлом день, ми очікувала підтримки від найрідніших людей, а отримали один негатив. Виявилося, що моя доля нікого не хвилює, більше всіх турбувало наступне: “Давай краще сама, Бог допоможе!”, “Що скажуть люди?”, “Ми цю дитинку за свою вважати не будемо”. А недавно ще краще, батьки й зовсім перестали з нам спілкуватися, бо стоїмо на своєму

В такий важливий для нас з Михайлом день ми очікувала підтримки від найрідніших людей, а отримали один негатив. Виявилося, що моя доля нікого не хвилює, більше всіх турбувало наступне: “Давай краще сама, Бог допоможе!”, “Що скажуть люди?”, “Ми цю дитинку за свою вважати не будемо”. А недавно ще краще, батьки й зовсім перестали з нам спілкуватися, бо стоїмо на своєму

З Михайлом ми вже більше п’яти років одружені. Все б нічого, та лелека вперто оминав нашу хату.

Ми пройшло багато обстежень, в ході яких з’ясувалося, що мені не можна мати дітей. Якщо зважуся – може погано закінчитись для нас двох. Чоловік не став йти на ризик і одразу ж заявив, що сама я точно не буду. Щоб виносила чужа жінка ми думали, але це дуже дорого, ми не потягнемо, тому найкращий для нас вихід, це взяти малюка з дитячого будинку.

Знайомилися, спілкувалися з сирітками, готували документи, дуже хвилювалися. Коли нам нарешті дали добро на удочеріння (півторарічної дівчинки Єви), зібрали всіх родичів, щоб повідомити одночасно сумні (про те, що мати дітей не можу) і радісні новини.

Очікували від сімейства підтримки і слова схвалення, а в підсумку зіткнулися з одним негативом. Навіть гадки не мали, що почуємо таке від власних батьків. Виявилося, що моє життя нікого не хвилює, більше всіх турбувало наступне: “Давай краще сама, Бог допоможе!”, “Що скажуть люди?”, “А ким були її батьки, раптом виросте поганою?!”, “Навіщо вам чужа дитина? “,” Ми брати до себе не будемо, це не наша внучка!”.

Розгорівся справжній конфлікт. Тепер батьки з нами не розмовляють, вважаючи ненормальними. Добре хоч друзі розуміють і залишаються на нашому боці в цій непростій ситуації. А ми ще більше зміцнилися в рішенні взяти дитину з дитбудинку, адже дуже хочемо бути батьками.

Я надіюсь, що коли бабусі з дідусями побачать нашого “ангелика”, то змінять свою думку. Вже не можу дочекатись, коли заберемо нашу Євуню додому. Ми з Михайлом вже облаштували свою кімнату, купили подарунки.

Хіба ми робимо щось невірно? Чому таке ставлення найближчих людей?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page