fbpx
життєві історії
В той час ми з синочком відпочивали у сонячній Болгарії. Для Тимурчика це був перший переліт. Про його емоції я навіть писати не буду! Того дня ми пішли на вечірню прогулянку до моря, я взяв морозиво, і ми присіли на лавочку. І тут я чую, що до мене хтось говорить, а голос був доволі знайомий. – Привіт, хлопці! Можна біля вас присісти? – Це була Люба, мама Тимура, яку він не бачив більше двох років

В той час ми з синочком відпочивали у сонячній Болгарії. Для Тимурчика це був перший переліт. Про його емоції я навіть писати не буду! Того дня ми пішли на вечірню прогулянку до моря, я взяв морозиво, і ми присіли на лавочку. І тут я чую, що до мене хтось говорить, а голос був доволі знайомий. – Привіт, хлопці! Можна біля вас присісти? – Це була Люба, мама Тимура, яку він не бачив більше двох років.

Моя дружина мене кинула з сином, потім аліменти не платила, а деякий час тому Люба з’явилася.

Я з Тимурчиком уже стали налагоджувати своє холостяцьке життя. Я звик до думки про те, що нам доведеться жити вдвох. І піднімати мені його треба буде самотужки.

Настав час моєї відпустки. Вирішили ми поїхати на море. Сіли з татом на кухні та розмовляємо.

– Та що цілий місяць робити в задушливому та галасливому місті? Краще б до моря махнули із сином. Хоч відпочинемо та змінимо обстановку.

Я почав гортати сайти, розглядати ціни на путівки з’ясовувати умови проживання. У Болгарії знайшов невеликий готель із доступними цінами. За два тижні та двомісний номер ціна досить таки доступна. Ну і за переліт. Враховуючи той факт, що я отримаю відпускні, сума є прийнятною. Я тоді ще не знав, як син реагуватиме на переліт. Але мої хвилювання виявилися марними. Щойно ми злетіли, Тимур вирішив подрімати. Так що після прильоту я його навіть будив.

Я б ніколи не подумав, що синові так сподобається вода. Але Тимурчик був у захваті. Він так радів, був щасливий — емоції зашкалювали.

Там ми вирішили відвідати кілька екскурсій. Мені хотілося, щоб син запам’ятав цю подорож. Він розглядав усе з неприхованим задоволенням. Тільки встигав дивуватися та захоплюватися.

– Таточку! Ти був на морі до того? Воно таке велике!

– А кораблі?

– Давай швидше купатись!

Ну і таке інше.

Сходами вгору і вниз нам доводилося підніматися і спускатися кілька разів на день. Але гірше від цього не ставало.

Під час вечірньої прогулянки я взяв синові морозиво, і ми разом присіли на лавочку. Чую знайомий голос за спиною:

– Привіт, хлопці! Можна біля вас присісти?

Повернувся і побачив свою колишню. Сказати, що я був здивований, нічого не сказати. А син не розгубився – прошепотів мені:

– Тату, пішли, я не хочу з нею бачитися.

Люба не рушила з місця, і дальше стояла біля нас, а син додає:

– Тільки настрій зіпсувала.

Поки ми йшли до готелю, Тимур мовчав. А в номері взяв іграшки та захопився ними. Наступного разу ми побачили Любу на пляжі. Але я вже не був такий здивований. Просто сказав, що не треба псувати нам відпочинок. Колишня не сперечалася і більше нам на очі не з’являлася.

Коли ми повернулися з відпочинку, на порозі побачили колишню. Люба стояла скромно біля стіни. Побачивши нас опустилася навколішки і стала лити сльози, благати прощення. Тимур просто відвернувся, а я додав:

– Стань з колін, вистачить нам всього, ми тебе не приймемо. Якщо син буде не проти, то зможеш з ним бачитися. А для мене тебе немає.

Тимур глянув на мене і сказав:

– Тату, я тебе підтримую. Йдемо звідси.

З того часу ми Любу більше не бачили ніколи. Вона випарувалася з нашого життя та налагоджувати контакти не намагалася. Якби в неї вистачило терпіння та наполегливості, то вона могла б переконати сина, що треба спілкуватися хоч із матір’ю. Рано чи пізно він би розтанув. Тільки взагалі не зрозуміло, що їй потрібно було від нас. Як появилась, так і зникла.

Фото ілюстративне