В той час, поки Ірина Іванівна, мама мого чоловіка, проходила обстеження, ми з Вадимом зробили в її квартирі капітальний ремонт. Але що з того, як тільки вона повернулася, взялась за своє. В мене вже руки опускаються.
Мене звуть Юля. Я заміжня вже майже 20 років. З моїм чоловіком ми познайомились, коли були студентами.
Як подарунок нам на весілля мій дідусь подарував моєму чоловікові свою стару автівку.
Після весілля ми стали жити в однокімнатній квартирі, яку нам насилу купили мої батьки.
Минули роки. Зараз у нас із Вадимом вже гарна трикімнатна квартира та гарна автівка. А квартиру, яку колись нам подарували мої батьки, ми залишили нашій дочці.
Рік тому мій свекор пішов від свекрухи до іншої жінки. Розлучення було не легким. Вони довгий час ходили до суду, а потім відбувся розмін квартири. Це дуже сильно вплинуло на стан моєї свекрухи. Ми підтримували її, як могли. Але тепер я розумію, що нам потрібно було вживати радикальніших заходів.
Щоб якось відволіктися від зради свого коханого чоловіка свекруха, почала підгодовувати кішок. А потім вони стали жити у її квартирі.
Незабаром нам зателефонували сусіди свекрухи і зажадали, щоб ми прибрали котів із квартири, бо вже дуже чутно запах у всьому під’їзді. Ми вивозили кішок, але за тиждень свекруха приносила додому інших кішок.
Стан квартири був такий, що всі за голову хапалися. А тут ми дізналися, що свекруха має дуже великі борги за комунальні послуги.
Ми не могли зрозуміти, що відбувається. Адже свекруха отримувала дуже хорошу пенсію, і вона мала жити дуже добре. До того ж ми їй допомагаємо з чоловіком постійно.
Але незабаром свекруху відключили від усіх послуг. Ми були змушені забрати свекруху до себе жити і почали закривати борги за комунальні послуги.
Виявляється, Ірина Іванівна всю свою пенсію витрачала на те, щоб купувати корм для безпритульних собак та кішок. А собі вона купувала на тиждень лише кілька пакетиків чаю та один буханець хліба.
Ми вирішили Ірину Іванівну не селити в однокімнатну квартиру, бо боялися, що вона теж приноситиме туди кішок. А у нас велика квартира і місця достатньо. Ось тому свекруха й почала жити з нами.
Але незабаром я помітила, що біля нашого будинку з’явилося багато кішок. Виявляється, свекруха почала підгодовувати кішок і біля нашого будинку.
І ось невдовзі до нашої квартири Ірина Іванівна принесла коробку з кошенятами. Їх було, мабуть, штук сім. Я не витримала і сказала:
– У нашій квартирі коти не житимуть!
Свекруха почала тиснути на жалість:
– Вони ж такі маленькі! Вони ж пропадуть на вулиці! Вони залишаться тут жити! А якщо тобі щось не подобається, йди! А інакше я все синові розповім! Він тебе вижене із квартири!
Ірина Іванівна зателефонувала чоловікові і нажалілася на мене. Вона сказала, що я проганяю її із квартири. Але, мій чоловік, звичайно, їй не повірив. Він усе зрозумів правильно.
Котят мій чоловік відвіз до притулку, а свою маму повіз до спеціаліста. Свекруха пройшла певне обстеження. Після цього їй стало краще. Ми розплатилися з усіма боргами свекрухи за комунальні послуги та зробили у її квартирі нормальний ремонт.
Після цього свекруха переїхала жити до своєї квартири. Ми так сподівалися з чоловіком, що все налагодиться і тепер усе буде гаразд.
Але за два місяці все повторилося. Свекруха почала поводитися так само, як і раніше. Тільки тепер вона приводить у свою квартиру не лише безпритульних котів, а ще й собак.
А найдивніше, що вона почала збирати сміття по смітниках і приносить все це у свою квартиру.
Ось що нам із нею робити тепер?
Фото ілюстративне
