В той час я допізна таксував, щоб дружина з донечкою ні в чому собі не відмовляли. Але і тут була недогода з боку Людмили. – Ти мені зовсім не допомагаєш! Мені важко! Я втомлююсь, невже ти не бачиш? – Але хто мене повинен пожаліти, скажіть, будь ласка? До сьогодні не забуду день виписки: я ледь “нашкріб” на бідненькі п’ять троянд, білого кольору, які дружина так любить.
Я завжди мріяв про сина і той факт, що у нас буде донька, звичайно ж трохи мене засмутив. Спочатку дружина приховувала від мене, що буде дівчинка, але я це і сам зрозумів.
Під час цієї ситуації у світі і в Україні, я лишився без роботи. Тоді Людмила мені не сказала жодного поганого слова. Я за це їй дуже вдячний. Однак коли дружина була на дев’ятому місяці у нас, повністю закінчилися фінанси. У цей час я почав таксувати.
Коли дружину з донечкою виписували, я ледь нашкріб на бідненькі п’ять троянд. Щоб забезпечити своїх дівчаток я працював практично цілодобово. Коли я приходив додому з роботи, то мріяв про тишу, я не сперечався з дружиною, але сніданки у мене були не завжди.
Через тиждень після виписки Люда почала поступово приходити до тями і наш побут почав налагоджуватися. Однак через місяць вона мені почала наголошувати, що я їй зовсім не допомагаю вдома. Наша донька плакала з ранку і до ранку, а я так стомлювався, що ледве тримався на ногах. Чим я міг їй допомогти? Дивитись за дитиною – це її обов’язок. Якщо їй важко, то нехай не прибирає і не пере, я ж ніколи і ні в чому її не дорікав.
Потім вона перестала просити у мене допомоги, бо зрозуміла, що я валюсь з ніг від втоми. Згодом мені вдалося влаштуватися ще на одну роботу, щоб закрити кредит. Ми тоді з братом скинулися і купили батькам будинок, тому що нам дуже хотілося, щоб вони хоча б на старість років пожили як люди. Із дружиною ми в кредит взяли автомобіль.
Люда почала мені дорікати в тому, що кредит за автівку виплачую не я, а вона зі своїх заощаджень. Однак у мене не вистачає коштів, щоб одразу погашати два кредити. У мене здали нерви, і я відвіз її до батьків, після чого Люда почала говорити про розлучення. Вона сказала, що не повернеться назад до моєї комуналки, бо там їй ніхто не допомагає. А чим я їй допоможу, якщо працюю на двох роботах. Хто допоможе мені?
Я поїхав та забрав її від батьків. Як я втомився від її характеру. На даний час нашій донечці сім місяців, і я за цей час не почув від дружини жодного доброго слова. Вона весь час каже, щоб я відвіз її до матері і наполягає на розлученні. Хіба вона не бачить, що я працюю на двох роботах, і втомлююся. І це все для того, щоб вони з донькою нічого не потребували. Вона тільки вдома сидить, та вказівки роздає, а я маю виконувати всі її накази беззаперечно!
Я так втомився від такого життя, що сил моїх більше немає терпіти щодня її скиглення! Приходиш додому, щоб розслабитися і відпочити, а вдома чекає на тебе вічно незадоволена дружина!
Порадьте, що робити в такій ситуації?
Фото ілюстративне
