В той час, як ми з Євгеном залишили двох маленьких донечок на бабусю і чкурнули на заробітки, наші родичі попивали кавусю на обшарпаному балконі, і дивувалися, як можна так вчинити з дітьми. Я тоді поїхала до подруги в Італію, а Євген подався до Голландії. З того часу минуло вже багато років. Ми добре стоїмо на ногах, але родичі не дають спокою: “Ви такі багаті, невже так важко і нам допомогти?”
Я з дитинства звикла працювати і досягати всього сама. Я не вмію просити. Соромно якось.
Мене завжди вражає, коли хтось маючи дві руки і дві ноги сидить і ниє: “Я не можу”. Значить учись, раз не можеш.
Людина всьому може навчитися при бажанні. Врешті-решт є інтернет, там можна “підглянути” що і як.
Ми таким чином з чоловіком ремонт робимо. Все своїми руками. У нашій родині немає слова “Не можу”. Але, зате таке слово є у родичів.
Я не жадібна, але знаєте, нервує, коли людина сидячи на попі рівно, каже тобі: “Ой, у вас так все добре, а дайте і мені шматок пирога! У вас же все є, я теж так хочу”.
А то, що цей самий “пиріг” дістався нам тяжкою працею ніхто не замислюється. Їм здається, що це так, пішов кудись, посидів, в стіну поплював і раз, сталося диво!
Ми з Євгеном все робимо для своїх дітей, щоб у них було гарне дитинство. Ліземо зі шкіри, поки інші попивають каву на балконі.
Поки ми економимо на собі (хоча можемо собі дозволити, просто не звикли “транжирити”), інші, тобто родичі можуть піти і купити собі всякої фігні непотрібної або круті гаджети.
Але це при тому, що борги за комуналку, квартира без ремонту та інше.
Євген, щедра душа, всім допоможе, якщо попросять. Останні штани віддасть. Та й я така ж. Не мудрі ми, в тому плані.
Себе не шкодуємо, адже все знову по новій доведеться збирати. А родичі не паряться і не соромляться нахабніти.
Навіть не дивлячись на те, що у нас троє дітей. А відмовиш у допомозі, так все, ти ворог народу.
Ось як їм пояснити? Як донести, що нам не впало все на голову. Це важкий труд. Так і живемо.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
