fbpx
життєві історії
В той час, як сестра ощасливила усю нашу рідню, що виходить заміж, я вже був розлучений. Анна не могла стерпіти наглості сестри, і просто зібрала речі і пішла. В неділю зателефонували батьки, і повідомили, що мають до нас серйозну розмову. – Ти, синок, вже дорослий, і повинен сам прокладати свою дорогу, а ось Оленка, дівчинка, ми повинні їй допомогти. То ж даруємо їй цю квартиру!

В той час, як сестра ощасливила усю нашу рідню, що виходить заміж, я вже був розлучений. Анна не могла стерпіти наглості сестри, і просто зібрала речі і пішла. В неділю зателефонували батьки, і повідомили, що мають до нас серйозну розмову. – Ти, синок, вже дорослий, і повинен сам прокладати свою дорогу, а ось Оленка, дівчинка, ми повинні їй допомогти. То ж даруємо їй цю квартиру!

Чому в житті все так несправедливо? Ніяк не зрозумію, що змусило батьків так зі мною вчинити. Те, що, за ідеєю, мало бути розділене між мною і моєю сестрою, батьки вирішили повністю віддати Олені. Сестра отримала квартиру та автомобіль. Мені нічого не дісталося.

У батьків нас лише двоє. Крім мене, є ще сестра на три роки молодша. Вийшло так, що ми з Оленою успадкували квартиру в сусідньому містечку.

Права на цю нерухомість у нас були рівні права. Лише записали її на наших батьків.

Поки я навчався в університеті, то мешкав там один. Через три роки одружився. Батьки обіцяли переписати квартиру на мене.

Коли сестра закінчить школу, вони придбають житло і їй.

Я був такий наївний, що повірив їм. Як же можна не вірити своїм батькам? Хіба можуть обманути рідного сина?

У цьому й полягала моя помилка.

Щойно Олена закінчила одинадцятий клас, батьки заявили, що вона житиме у нас у квартирі. Адже їй треба вчитися. Зрештою сестра переїхала до нас. Моїй дружині ця ідея не сподобалася. Згоден, такий собі сюрприз.

Однак, вибору у мене не було. Хіба ж можна прогнати рідну сестру?

У результаті сестра вступила до університету і почала жити з нами. Дуже швидко почала зустрічатися зі студентом і незабаром заявила, що виходить заміж.

Її хлопець кілька разів приходив до нас у гості.

Потім Олена заявила, що хоче поселити у нас свого чоловіка. Виявилося, що з батьками вона це вже обговорила, і вони погодилися.

Став телефонувати батькам і пояснювати, що це ненормально, а вони сказали, що ми маємо трохи потерпіти. За їхніми словами, незабаром усе мало вирішитися.

Моя дружина не захотіла так жити і пішла від мене. Ми розійшлися.

При цьому Олену все влаштовувало. Жили ми, мов у комуналці. Одна кімната моя, а друга – Олени з її обранцем. Нарешті вони заявили, що одружуються.

Я зрадів, бо був впевнений, що тепер ця молода сім’я переїде до окремого житла. Батьки теж запевнили мене, що все буде гаразд.

А одного разу батьки приїхали до нас у гості.

Сіли ми всі разом поговорити. Тут батьки і вирішили повідомити, що квартиру вони дарують сестрі на весілля, оскільки вона виходить заміж.

З’ясувалося, що нашу спільну квартиру вони вже переписали на сестру. А ще пообіцяли подарувати їм автівку.

Мені це не сподобалось. В голові не вкладається ця несправедливість!

Квартира належить нам обом, але чомусь дарують її сестрі? Ще й автівку? Я ж багато років просив у батька цю автівку! Тепер вона так просто належатиме сестрі!

Мені тепер як бути? До батьків повертатися?

Батьки відповіли, що я вже дорослий та самостійний чоловік.

Я закінчив навчання та можу знайти пристойну роботу. Забезпечу себе, ще й житло знайду окреме.

Батьки заявили, що вони мені допомогли: виховали і навчили. Натомість сестра ще зовсім юна. Хіба можна залишити її без приданого?

Чому батьки взагалі так вчинили? Як можна було лишити сина без нічого.

Зараз Олена зі своїм чоловіком живуть у нашій спільній квартирі, і їздить на татовому автомобілі. Мені ж довелося винайняти собі окреме житло.

Я залишився і без дружини, і без даху над головою…

Фото ілюстративне