В той день Ольга Ігорівна забула зачинити на ключ свою кімнату. Я готувала на кухні вечерю, син грався біля мене іграшками. Тут я оглядаюсь, а Данилка поруч немає. Наздогнала я сина вже в кімнаті свекрухи, коли той рився у її привідкритій шухляді. Складаючи папери назад, мене дещо здивувало. Від прочитаного я присіла на диван. – Стільки часу водити мене за ніс? Як тільки їй це вдалося?
***
Одружилися ми з Артемом 2,5 роки тому, нам по 25 років тоді було, вчилися разом, два роки зустрічалися, потім до РАЦСу сходити надумали.
– Живий у мене, – запропонувала тоді Ольга Ігорівна, мама мого чоловіка, – ну навіщо вам орендувати квартиру? У мене ж трійка, а на оренді ви багато грошей зберете, щоб взяти іпотеку?
У Артема старша сестра є, вона у Львівській області заміжня, чоловік військовий, так що продавати або розмінювати квартиру Ольги Ігорівни було не можна: часткова власність на трьох.
– Андріяна в своєму житлі живе, – пояснила свекруха, – чоловік її на пенсію не збирається, так що вона сюди не приїде жити, а мені з вами не так нудно буде.
Каюсь, піддалася на вмовляння і солодкі промови, та й розуміла, що при такому розкладі мама Артема права: за чужу квартиру платити – на свою не накопичити. Артем тоді добре заробляв, у мене виходило трохи менше, але за сукупністю – нормально.
– Ось і добре, – сказала моя мама, – будете потихеньку відкладати, тільки на комуналку та харчування треба б складатися, не за рахунок же свахи жити.
Моя мама живе в двокімнатній, з моїм вітчимом і молодшою сестрою. Так що варіант життя у моїх не розглядався, та й Ольга Ігорівна так вмовляла…
– Ой, як добре, – сказала мама Артема в перший же місяць, коли ми оплатили дві третини комуналки за її квартиру і вручили солідну суму на харчування та господарство, – я і знала, що всім разом буде легше і простіше.
Ось на рахунок легше і простіше – сумніваюся. Незатишно я себе відчувала. Приготую їжу – Ольга Ігорівна обов’язково все розкритикує. У квартирі приберу – чіпляється, не так пропилососила, не так помила. Не так гостей провела, в кімнаті ввечері нема права з чоловіком закритися.
– У нас ніколи двері один від одного не замикалися!, – говорить ображеним тоном, наче не розуміє, навіщо молоде подружжя усамітнитися хоче.
Давай підемо на квартиру, – просила я чоловіка через пів року, – я не можу тут. Зовсім не можу.
І Артем майже здався, ми навіть варіант відповідний знайшли, але тут з’ясувалося, що я ношу під серцем дитя.
-Ну куди ви зараз підете? – заголосила Ольга Ігорівна, – Скоро ти в декрет, а Артем на роботі надірватися має чи що, щоб сім’ю прогодувати, та ще й за квартиру заплатити?
Ми залишилися. Потім стало не до того: у нас син з’явився. Обстановка краще не стала, я просто якось менше стала помічати причіпки свекрухи і її вічне ниття. Але тут інші проблеми навалилися – матеріальні.
-Нам зарплату урізали, – відводячи очі зізнався мені чоловік, коли нашому синові було чотири місяці, – тому тепер буду приносити менше грошей.
У мене були виплати, але все одно стало важче: за комуналку мамі віддай, на харчування скинутись, та ще й зрізали чоловікові добряче від зарплати. Важко. Я вже почала нити, щоб шукав іншу роботу:
– Буде дитині півтора року, на що жити будемо? – горювала я, – І так тільки на памперси і речі для малюка залишається.
Артем посилався на те, що зараз криза, беруть на роботу неохоче, та й він все ж сподівався на поліпшення справ в компанії. Ніде правди діти, я почала Ольгу Ігорівну просити, щоб мені вийти на роботу, а їй сісти на пенсію.
-Ми тоді повністю візьмемо на себе комуналку і харчування, – говорила я свекрусі, – ну у нас же копійки залишаються, ні відкласти, ні одягнутися.
Я не планую на пенсію поки, – такою була відповідь мами чоловіка, – чим вам погано? Одягатися? А куди тобі в декреті одягатися? А у Артема все є.
Маленькі діти спритні, особливо, коли починають повзати, вставати на ніжки і намагатися ходити. Ось і наш малюк до 11 місяців ще не пішов, але пересуватися по квартирі навчився на чотирьох, але з хорошою швидкістю – тільки встигай.
Ми у себе в кімнаті, на кухні, і у вітальні все з нижнього ярусу, куди синочок зможе залізти, поприбирали. А в свою кімнату свекруха малюка не пускала (пам’ятаю-пам’ятаю, про заборону замикати двері, але вона ж його і порушила, прикриваючись благом дитини).
В той день Ольга Ігорівна замкнути свою кімнату просто забула, я поралася на кухні, син грав поруч. Я не встежили. Озираюся – немає Данилка. Догнала я спритного свого повзунка тільки в бабусиній кімнаті, він у неї з тумбочки папери якісь витягнув.
Що це? Я аж на підлогу присіла, коли впізнала почерк чоловіка! Це була купка розписок Артема на ім’я мами. Мій чоловік платив власній матері десять тисяч гривень на місяць за оренду кімнати, в якій ми жили! Це крім харчування і комуналки.
– Так нам би орендоване житло дешевше обійшлося, – говорила я Артему, – нормально так? Зарплату тобі урізали? Я колготки останні штопаю, зайвих шкарпеток купити не можу, а ти мамі платиш, за свою ж 1/3 частину квартири?
– Він живе безкоштовно, – втрутилася свекруха, – це він за твоє і вашого сина проживання платив. А що такого? Ти ж мріяла піти на орендовану, ось, вважай, що ви орендували квартиру.
– На орендованій, мені за мої гроші, – кажу, – ніхто б нерви не тріпав. А ти, Артеме, що мовчиш? Як совісті вистачало брехати дружині?
– Ти б не дозволила, – виправдовувався чоловік, – а мама обіцяла нам потім ці гроші віддати на іпотеку. Інакше, говорила, що ми не назбираємо, правда, мам?
– Не пам’ятаю такого, – заявила мама, – це моя подушка безпеки, на старість. Ти і Андріяна можете в будь-який момент зажадати продати квартиру і гроші розділити. Що я тоді робитиму?
– Ось ніколи такої думки не було, – розлютився мій чоловік, – а тепер і думаю, що це хороший вихід. І іпотеку ми з дружиною візьмемо і від тебе будемо подалі.
Звичайно, Артем не зажадає продати квартиру, це ж його мати. Але ми пішли. Два тижні у моїх перекантувалися, дякуючи мамі, вітчиму, сестрі, що терпіли нас. Як ми викрутилися?
Бабуся моєї сестри і мати вітчима погодилася сидіти з нашим сином за оплату комуналки. Ми квартиру зняли, Артем на другу роботу пішов, я – на своє місце вийшла. Накопичуємо, скоро іпотеку розраховуємо взяти.
Орендуємо, до речі, однокімнатну в Тернополі, поруч з мамою вітчима, за п’ять тисяч і комуналку. Дешевше, ніж у моєї ненаглядної свекрухи, як не крути!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
