В той день зателефонувала бабуся, яка живе досить далеко від нас. – Олеже, ти син, чи просто сусід для своєї матері? Ти її життям хоча б трохи цікавишся? Приїдь і глянь, як вона живе, і в що перетворилася. В неї боргів, хоч греблею гати. – Ми з чоловіком обоє працюємо, і може й так, рідко телефонуємо, ще рідше приїжджаємо. Олег відразу ж взявся дзвонити мамі. – Як ти? – Все добре! Не треба нікуди їхати. – Добре, що ми не послухалися, і без попередження прибули в її місто.
Чоловікові подзвонила бабуся, яка живе за вісімсот кілометрів від нас, і вилаяла:
– Про матір забув, не приїжджаєш, її здоров’ям не цікавишся! А у неї все так погано, стільки проблем, стільки боргів! Допоможи матері!
Ми були здивовані: Орисі Петрівні ми телефонували часто, цікавилися справами, пропонували допомогу. Ось що ми постійно чули у відповідь:
– Ні, не треба приїжджати. Ні в мене все добре. Ні, мені нічого не потрібно!
Що нам треба було робити? Їхати без запрошення? Змушувати брати гроші? Допомагати, якщо цього не хочуть? Відмовилася людина, сказала, що все у неї все добре. Пораділи, не поїхали. От і все.
Чоловік відразу зателефонував матері, щоб дізнатися, що відбувається.
– У мене все добре! – Орися Петрівна завела стару шарманку.
Але слова бабусі перевірити було потрібно. Тому було прийнято рішення приїхати без попередження. Не дуже порядно, зате ефективно.
Приїхали. Варто було підійти до під’їзду, як стало зрозуміло: бабуся нас не обманула. Прізвище свекрухи було чорним маркером підкреслене серед списку боржників за комунальні послуги. Судячи з цифр, борг накопичувався більше пів року.
Абсолютно порожній холодильник. Так, чоловік відсунув свою обурену мати, щоб пройти в квартиру, і поліз в холодильник. Орися Петрівна закрила обличчя руками і стала плакати. У цей момент я звернула увагу на відсутність золотих прикрас на її руках.
– Розповідай! – зажадав чоловік.
Рік тому Орисю Петрівну дуже наполегливо “попросили” з роботи: племінниця одного з начальників закінчила університет і потребувала роботи. А тут моя свекруха, з букетом не надто серйозних болячок, робоче місце займає і в лікарню постійно відпрошується.
Їй сказали, що більше ніяких запізнень і доглядів раніше. Хочеш лікуватися – лікуйся, але у вільний від роботи час. Не подобається – заяву на стіл. Так вона і зробила – написала.
– Все одно вижили б, – вона хлюпнула носом.
Зателефонувати синові? Ні! Жити на накопичення, лікуватися і шукати нову роботу. Якщо з лікуванням все зрозуміло, то з працевлаштуванням виникли проблеми.
Гроші закінчились. У хід пішли прикраси, що осіли в навколишніх ломбардах. На їжу вистачало, а на квартплату – вже немає. Чому не зателефонувала?
– У вас і так проблем багато, незручно було, – так Орися Петрівна пояснила свою гру в мовчанку.
Чоловік не розумів що робити. Та втиснулася голову в плечі і плакала. Потім вони стали обніматися.
На столі лежала стопка газет з оголошеннями, десь були позначки, деякі виділені ручкою, щось закреслено. Інтернетом Орися Петрівна не користується, роботу шукала по-старому.
Що поробиш? Борг сплатили. Що ломбарди продати не встигли – викупили. Продуктів купили, гроші залишили. Я, з її слів, склала резюме, пообіцявши розмістити на сайтах. Додому ми їхали в тиші, переварюючи те, що сталося.
Підкреслю, що ніяких передумов для негативної реакції на її прохання про допомогу не було. Тобто, в стосунки Олега і його мами я не лізла, нічого не забороняла.
Бачилися – так, рідко: ми обоє працюємо, часто затримуємося. Хочемо погасити більшу частину боргу перед банком, потім вже вихідні і про дітей можна буде подумати. У Орисі Петрівни не було жодної причини зателефонувати і розповісти про проблеми. Тільки її гордість.
У підсумку: снігова куля її боргів обійшлася нам в пристойну суму. Якби вона з самого початку повідала нам про своє фінансове становище, то було б набагато простіше. На самий крайній випадок можна було б на час з’їхатися, здавши в оренду одну з квартир.
Та вже що маємо, то маємо… Аби не гірше і всі здорові!
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
