fbpx
життєві історії
В той же день, коли я привела на світ свої хлопчиків, в палату зайшов чоловік, а за ним Олена Сергіївна. І якщо на обличчі Петра я бачила щасливу усмішку, то на обличчі свекрухи малювалась одна злість. – Не очікували ми від тебе такого “сюрпризу”! Навіть не знаю, що тобі тепер порадити, – сказала свекруха глянувши на два комочки, які лежали в своїх ліжечках

В той же день, коли я привела на світ свої хлопчиків, в палату зайшов чоловік, а за ним Олена Сергіївна. І якщо на обличчі Петра я бачила щасливу усмішку, то на обличчі свекрухи малювалась одна злість. – Не очікували ми від тебе такого “сюрпризу”! Навіть не знаю, що тобі тепер порадити, – сказала свекруха глянувши на два комочки, які лежали в своїх ліжечках.

***

Я рано вийшла заміж. На першому курсі закохалася без пам’яті в свого одногрупника Петра, який відповів взаємністю. Батьки Петра були не в захваті від наших відносин.

Мати відмовляла сина від необачного вчинку, Олена Сергіївна була впевнена, що син не зробить кар’єру, що сімейне життя завадить цьому.

Насправді, свекруху хвилювало те, що я провінціалка. Як вона любила виражатися “Ні кола, ні двора. Приїхала в місто, щоб знайти багатого чоловіка”…

Я не звертала уваги на слова жінки. Думала, наша з Петром любов сильніше, витримає всі чвари і колотнечі.

На жаль, незабаром сама пошкодувала про те, що пов’язала свою долю з підлою людиною, яка зрадила в самий нелегкий час…

***

Дізнавшись про “цікавий стан”, я була на сьомому небі від щастя. Чоловік так само зрадів, але дуже скоро поміняв свою думку.

– Мати каже, що нам потрібно почекати з дітьми.., – опустивши очі, вимовив Петро. – Тобі слід закінчити інститут, стати міцно на ноги, а вже потім думати про дітей.

– Ти серйозно? – здивувалася я. – Вибач, але зараз ти пропонуєш мені позбутися дитини?

Петро важко зітхнув, і вийшов з кімнати. Більше ми до цього питання не поверталися. Але відносини наші похитнулися. Олена Сергіївна постійно бурчала, що я домоглася свого, обвела всіх, і міцно вгніздилась в її будинку.

Я намагалася не звертати уваги на образливі слова жінки. Вірила, що після народження малюка все владнається. Поява на світ дитяти була не легка. На жаль, ні підтримати, ні заспокоїти було нікому. Лише старенька санітарочка гладила мене по голові, кажучи, що все буде добре.

Через добу я привела на світ близнюків, двох хлопчиків. Спочатку злякалася, але потім заспокоїлася. Адже мені Бог подарував подвійне щастя.

Наступного дня до нас приїхав Петро з матір’ю. Чоловік виглядав розгубленим, а жінка була не в собі від злості.

– Не очікували ми від тебе такого сюрпризу! – зло сказала свекруха, побачивши близнят. – Навіть не знаю, що сказати з цього приводу…

Олена Сергіївна нервово ходила по палаті назад вперед, а потім вийшла в коридор, гучно грюкнувши дверима. – Не звертай уваги, – посміхнувся Петро. – Мамі потрібно звикнути …

У день виписки, я довго чекала чоловіка. Час минав, а за мною і хлопчиками ніхто не приїжджав. Час від часу, бігала в ординаторську дзвонити додому. Слухавку ніхто не брав. Я була впевнена, що Петро вже виїхав, і буде з хвилини на хвилину.

О п’ятій годині вечора, акушерка з медсестрою викликали мені таксі, і відправили додому, побажавши щастя і благополуччя.

Спочатку я довго стукала ногою в двері. Адже руки були зайняті, дуже боліли і німіли від важкої ноші. Незабаром вийшла сусідка. Жінка подивилася на мене з жалем, і передала лист від Петра.

“Вибач, але я не готовий ще стати батьком. Ми з батьками поїхали до родичів. Мені необхідно забути все, прийти в себе. Повертайся додому. Наш шлюб був помилкою. Петро”.

У той момент у мене підкосилися ноги, від хвилювання пересохло в горлі. Дякуючи сусідці, вона вчасно підхопила малюків. В ту ніч я залишилася ночувати у неї, а на наступний день поїхала в село…

Перші пів року мені здалися справжнім пеклом. Мені здавалося, що я тихо сходжу з розуму, що плач близнюків не припиниться ніколи. Завдяки підтримці матері, я вистояла, пережила цей нелегкий час.

Петро з’явився через три роки. Колишній чоловік змінився до невпізнання. Постарів років на десять, змарнів. Було видно, що частенько заглядає в чарку. Я не стала його слухати, вигнала з двору, замкнула хвіртку і забула про нього, як про кошмарний сон.

А ще через два роки, я зустріла свою долю, Ореста. Молодий агроном приїхав до нас з розподілу, та так і залишився зі мною на все життя. Орест замінив моїм синам батька, у нас з’явилася третя дитина, чарівна дівчинка.

Хочу сказати жінкам, які переживають важкі часи, зраду… Не впадайте у відчай. Все погане рано чи пізно закінчиться. Вірте в те, що попереду вас чекає щасливе життя. Адже після дощу, завжди з’являється сонце. А за самими темними хмарами, ховається веселка.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page