В цей час виносилось з квартири все, що можна було продати, або ж обміняти, на, самі розумієте що. Лише жінки які пройшли таке життя, мене зрозуміють. Не дай Бог нікому. Тому після розлучення я залишилася з дочкою на руках, в практично пустій квартирі. В нас не було навіть телевізора, оскільки чоловік і його “обміняв”. Коли він був “нормальним”, це було тиждень-два в місяць, то приходив до доньки, грався з нею, читав книжки. Якщо в цей момент поглянути на ситуацію, то колишній був майже ідеальним чоловіком
Я виховую доньку одна, працюю на двох роботах і рахую кожну потрачену гривню, на жаль її батько не дуже регулярно платить аліменти. Я не можу купити їй гарний новий одяг або телефон, і ми живемо в однокімнатній квартирі. Я думаю, що моя дочка Ліза соромиться мене.
Я виховую свою одинадцятирічну доньку одна з п’яти років, відколи ми з колишнім чоловіком розлучилися. Так склалась моя життєва ситуація, що чоловік йшов “у інше життя”, з “біленькою” на тиждень, а то і два. В цей час виносилось з квартири все, що можна було продати, або ж обміняти, на, самі розумієте що. Лише жінки які пройшли таке життя, мене зрозуміють. Не дай Бог нікому. Це дуже все страшно.
Тому після розлучення я залишилася з дочкою на руках в практично пустій квартирі. В нас не було навіть телевізора, оскільки чоловік і його “обміняв”.
Коли він був “нормальним”, це було тиждень-два в місяць, то приходив до доньки в гості, грався з нею, читав книжки. Якщо в цей момент поглянути на ситуацію, то колишній був майже ідеальним чоловіком. Його мама все говорила мені, щоб я повертала його назад, що він зміниться, оскільки сильно любить дочку. Та все це лише балачки.
Тому, окрім моєї денної роботи, я виконувала і різну ручну роботу ввечері, щоб підзаробити для нас, оскільки більша частина моєї зарплати йшла на їжу, оплату всіх послуг, та найпотрібніший одяг. Завдяки цьому підробітку я мала можливість оплатити дочці бальні танці, які вона обожнювала..
Я намагаюся поговорити з Лізою про нашу ситуацію, пояснюючи їй, чому я не можу купити їй усе, що вона хоче, і що я роблю все, що можу. Але останнім часом у мене таке відчуття, що вона соромиться мене і нашого способу життя. Вона ніколи не запрошує своїх друзів до нас в гості, ніколи не хоче, щоб я її забрала, але просить мене почекати за рогом. Коли я запитую її чому, вона просто закочує очі і благає мене не соромити її.
Вона влаштувала кілька великих сцен про взуття, телефон і золоту каблучку, коли “читала мені лекцію” про те, чому ми не маємо того, що є в інших нормальних сім’ях. Раніше вона цього не робила, просто поважала наші можливості.
Мені дуже прикро, і я не знаю, що я можу з цим зробити.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
