Ця історія багато чому може навчити кожного із нас. Задумайтеся і почніть жити по-іншому.
Мати виховує сина, одна, без чоловіка, розлучилася, коли синові й року не було. І ось синові вже 14 років, їй 34, вона працює медичною сестрою в районній лікарні.
За останній рік життя перевернулось з ніг на голову. Якщо до п’ятого класу Дмитрик вчився добре, то потім з’їхав на двійки. Далі гірше, вона хотіла тільки одного, щоб Дмитрик закінчив дев’ять класів, отримав хоч якусь спеціальність! Постійні виклики в школу: в розмові класна керівниця не церемонилася, вичитувала їй в присутності великої кількості вчителів, які теж не упускали можливості розповісти про провини Дмитра і його погану поведінку.
Пригнічена, роздратована, вона йшла додому, відчуваючи повне безсилля що-небудь змінити. Її закиди і повчання вислуховував син мовчки і похмуро. Уроки як і раніше не вчив, вдома не допомагав.
Ось і сьогодні прийшла додому, а в кімнаті знову не прибрано. Але ж вранці, йдучи на роботу, строго-настрого наказала: “Прийдеш зі школи, прибери в квартирі!”
Поставивши чайник на плиту, Галина втомлено і не охоче стала прибирати. Витираючи пил, раптом побачила, що вази, кришталевої вази, подарованої її колись співробітниками на день народження, єдиної цінності в будинку – немає. Вона застигла на місці.
Розбив? Забрав? Продав? Думки одна страшніша за іншу лізли в голову. Так, зовсім недавно вона бачила його з якимись підозрілими хлопчиськами. На питання: “Хто це?” син буркнув у відповідь щось невиразне, а на обличчі явно читалося: “Не твоя справа!”
“Це погані люди!”. О Боже! Що робити це вони змусили його! Він сам не міг! Він не такий! А раптом і він вляпався в якусь погану справу? Або?.. Галина кинулася вниз по сходах. У дворі було вже темно, по вулиці проходили поодинокі перехожі. Повільно повернулася додому.
– Сама винна! Сама! У всьому! Удома йому давно життя нема! Навіть прокидається він від моїх криків! А вечорами! Весь вечір бурчу на нього! Синочку, рідненький, так що за матір тобі дісталася недолуга! ” Галина ще довго схлипувала, витираючи сльози рукавом. Потім почала ретельно прибирати в квартирі – сидіти просто так не було сил.
Протираючи за тумбою, Галина натрапила на якийсь згорток. Потягнула до себе. Почувся дзвін скла, вона витягла загорнуті в газету осколки розбитої кришталевої вази…
“Розбив… Розбив!” – раптом зрозуміла вона і знову заплакала. Але це вже були сльози радості. Значить, він розбив вазу і нікуди її НЕ ніс, – заховав. І ось тепер, дурник, не йде додому, боїться! І раптом вона знову застигла – ні, ні, він не дурник! Мій Дмитрик найкращий синочок у світі. Жінка підірвалася на рівні ноги і почала готувати вечерю. Накрила на стіл, розстелила серветки, розставила тарілки.
Син прийшов о десятій годині. Увійшов і мовчки зупинився в дверях. Вона кинулася до нього: “Дмитрику! Так де ж ти так довго пропадав? Я зачекалася зовсім, хвилювалася! Замерз? ” – вона взяла його холодні руки, погріла в своїх, поцілувала в щоку – і сказала: “Іди, мий руки. Я приготувала твої улюблені котлетки “.
Нічого не розуміючи, він пішов мити руки. Потім попрямував на кухню, а вона сказала: “Я в кімнаті накрила”. Він пройшов до кімнати, де було якось особливо чисто, охайно, красиво, обережно сів за стіл. “Їж, синку!” – почув він лагідний голос матері. Він уже забув, коли мама так зверталася до нього. Сів, опустивши голову, ні до чого не торкаючись.
– Що ж ти, синку…
Він підняв голову і сказав тремтячим голосом:
— Я разбив твою вазу.
– Я знаю, синку, – відповіла вона. – Нічого. Все коли-небудь б’ється.
Раптом, схилившись над столом, Дмитро заплакав. Галина підійшла до нього, обняла за плечі і теж тихо заплакала. Коли син заспокоївся, вона сказала:
Вибач мене, синку. Злюсь на себе, лаюся. Важко мені одній, зрозумій правильно. Думаєш, я не бачу, що ти одягнений не так, як твої однокласники. Втомилася я, сила-силенна роботи, бачиш, додому ледь ноги волочу. Вибач мене, ніколи більше тебе не ображу!
Повечеряли мовчки. Тихо лягли спати. Вранці його будити не довелося. Сам встав. А проводжаючи до школи, вона вперше вимовила не “гляди мені …”, а поцілувала в щоку і сказала: “Ну, до вечора!”
Увечері, прийшовши з роботи, Галина побачила, що підлога помита, а син приготував вечерю – посмажив картоплю.
З тих пір вона заборонила собі взагалі говорити з ним про школу, про оцінки. Якщо їй болісні, навіть рідкісні відвідування школи, то як же йому?
Коли Дмитро раптом сказав, що після дев’ятого класу піде в десятий, Галина не тямилася від щастя. Одного разу потайки заглянула в його щоденник – там не було ніяких двійок.
Але найбільш пам’ятним днем для неї став день, коли ввечері, повечерявши, вона сіла на диван, Дмитро сів зліва, сказав, що допоможе їй, помиє посуд. Після зробленої роботи вона відчула, що він поклав голову їй на плече. Вона не ворушилась, і була неймовірно щаслива.
Коли Дмитрик був маленький, сидів часто біля неї і, втомившись, клав голову їй на руку і нерідко так засипав. Вона зрозуміла, що повернула собі сина…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
