В центрі Львова мені в спадок від дідуся дісталася однокімнатна квартира, в якій ми з Андрієм і стали жити після весілля. Коли в нашому житті з’явилася Кірочка, місця нам було трохи малувато. Ось мої свекри і пішли нам на зустріч, віддавши в наше розпорядження свою простору трикімнатну. Все було добре, поки одного дня в наше життя не влізла дамочка, на ім’я Анастасія!
Цей переїзд ми ухвалили спільно за круглим сімейним столом. Тоді батьки Андрія вирішили, що новому осередку суспільства необхідна житлова площа більшого розміру.
Після вісімнадцяти років шлюбу, Андрій пішов від мене до молодої дівиці. Коли чоловік йшов, то сказав, що йому неприємні деякі фізіологічні особливості, які виникають у жінок у моєму віці.
Нова дама Андрія була не з нашого міста і жила на орендованій квартирі. Після того, як чоловік пішов до цієї дамочки, він заявився до мене з однією вигідною пропозицією:
– Я хочу, щоб мої батьки переїхали до тебе у цю велику квартиру. Вони будуть вам із донькою чудовими помічниками, та й з ними вам буде веселіше та простіше. А ми з моєю дівчиною переселимося в твою однокімнатну квартиру.
Сказати, що мене його слова здивували – це нічого не сказати.
Я нічого не можу сказати поганого про батьків Андрія, вони чудові люди, але чому з ними маю жити саме я?
Після тривалих суперечок, умовлянь та розмов ми вирішили, що свекруха з вітчимом повернуться жити у свою квартиру, а ми з донькою переберемося до моєї однокімнатної.
Зараз Андрій зі своєю дамою живе, як дві “переїжджі свахи” — то у свекрухи, то на орендованій квартирі.
Ми з Кірою, перебравшись до моєї квартири, влаштували собі кожна свій затишний куточок на свій розсуд і стали жити спокійно.
До речі, Андрій досі мені дорікає в тому, що я вчинила зовсім непрактично, чим всім доставила багато проблем.
скажіть мені, чи правильно я таки вчинила? Чи справді я така невдячна людина, бо не пішла на уступки заради щастя свого колишнього?
Фото ілюстративне