В ці вихідні Оля вирішила відіспатися за весь робочий тиждень. Дзвінок в двері поставив її на рівні ноги. – Кого б це в таку рань? – На порозі вона побачила непримітного худорлявого хлопчину, який тримав в руках коробку, здавалося, важчу за нього самого. – Розпишіться і отримайте, – сказав той. Від несподіванки дівчина ледь встояла на ногах.
Оля нічого не розуміла: розсильний простягав їй посилку і говорив, що замовлення оплачене.
– Ви, напевно, помилилися, – дивувалася дівчина. – Я нічого не замовляла. Або адресу переплутали.
– Все вірно! Вам потрібно лише розписатися, що доставлено, і прийняти посилку.
Оля ставила підпис і в цей час гарячково міркувала, який сьогодні день, чи немає свята, її дня народження або ще якоїсь нісенітниці, в честь якої могли надіслати цей подарунок. Але дата була зовсім непримітна.
Двері зачинилися. Оля стояла над відкритою коробкою з дорогими речами і зовсім не розуміла, хто міг заради неї так розщедритися.
Батьки жили на скромну зарплату, молодої людини у неї не було. У друзів теж не було причин так поступати.
Загадка.
Оля завжди мріяла про красиве, заможне життя. Вона зробила собі плакат бажань, як це модно було зараз. Але він поки не працював. Напевно, чотири дні – все ж замалий термін для виконання масштабних бажань.
Знайшла непогану роботу з можливим підвищенням по службі. Намагалася обертатися серед тих людей, за якими було куди тягнутися. Стала більше читати і взагалі менше байдикувати.
Коли Оля отримала цю таємничу посилку, вона подумала, що це перші плоди її праць. І значить, вона йде в правильному напрямку.
А через кілька тижнів по електронній пошті прийшов дивний лист. Оля спробувала згадати адресата. Колишня колега чи що? Десь смутно сплив її образ.
У листі у Олі просили вибачення.
Оля знову нічого не розуміла. Вона написала у відповідь послання з проханням розповісти, в чому справа. Але та дівчина не хотіла говорити. Просто писала, що так потрібно і все. Оля закидала її листами, і тоді та здалася.
Виявилося, дівчина зараз проходить психологічний тренінг і за його правилами потрібно зробити добру справу тим, кого колись образив.
І потім попросити пробачення. Вона описала школу, вчителів, клас, в якому вони нібито вчилися з Олею, і де ту піддавали глузуванням.
Оля знову стояла над коробкою дорогих красивих речей, якими вона вже користувалася всі ці тижні. Що їй робити?
Вона не знала тих вчителів, не знала ту “однокласницю”, ніхто ніколи над нею не сміявся. Навпаки у Олі був хороший дружний клас.
Вона ніколи не вчилася в тій школі.
Ось така історія… Хіба не дивно?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
