fbpx
життєві історії
В цю маленьку, невпевнену в собі дівчинку, яку гнoбили однокласники, я перетворююся тільки раз в декілька років: на зустрічі випускників. Скільки б я не намагалася влитися в колектив, у мене так і не вийшло. У них є свої жарти, свої спогади і свої історії. А я чужа

Школу я закінчила 10 років тому. І з тих пір намагаюся навіть не згадувати цю пору, яку чомусь вважають найщасливішою в житті. Відносини з однокласниками у мене не склалися з самого початку. Звичайно, я розумію, що і сама, напевно, багато в чому винна, адже не може так бути, що всі погані, одна я хороша. Але я, правда, намагалася стати хорошою подругою. За матеріалами

Завжди ділилася солодощами і фруктами, давала списувати, допомагала на контрольних. Але хлопці все рівно дражнили мене зубрилкою, а дівчатка обговорювали, що з моєю зовнішністю на мене ніхто ніколи не подивиться.

У старшій школі я вже й не намагалася бути хорошою. Жила сама по собі, як маленька автономія. На перервах читала книги, відразу після останнього уроку йшла. Не брала участь ні в яких шкільних заходах. Сукню сніжинку, яку одягала на ранки чотири роки поспіль, порізала садовими ножицями.

Світанок після випускного зустріла вдома. Правда, з пляшкoю шaмпaнського і рудим котом на прізвисько Максим Павлович.

Після школи я дуже змінилася. Схудла, попрацювала над зовнішністю. Красуня на сто відсотків не вийшла, але результат був цілком непоганим. Закінчила університет, отримала хорошу посаду. Потім вирішила зайнятися чимось своїм. Відкрила маленький магазин авторських прикрас. Одним словом, життя вдалося.

Читайте також:І ОСЬ МИ З РОМОЮ ОДРУЖИЛИСЯ. МИ ДВОЄ СТУДЕНТИ. МАРИНА ПЕТРІВНА ОПЛАТИЛА ЧАСТИНУ ВИТРАТ НА ТОРЖЕСТВО, ПОДАРУВАЛА НАМ ВЕСІЛЬНУ ПОДОРОЖ І СКАЗАЛА: «ЩАСЛИВОЇ ​​ДОРОГИ, ТЕПЕР САМІ». І ЗНИКЛА З НАШОГО ЖИТТЯ. ІНОДІ ПОДЗВОНИТЬ, ЗАПИТАЄ: «ЯК СПРАВИ?», – І ВСЕ

І в цю маленьку невпевнену в собі дівчинку, яку гнoбили однокласники, я перетворююся тільки раз в декілька років: на зустрічі випускників.

Скільки б я не намагалася влитися в колектив, у мене так і не вийшло. У них є свої жарти, свої спогади і свої історії. А я чужа.

– Так не ходи на ці зустрічі, – побачивши мої мyки, порадив чоловік. – Навіщо тобі це? Довести хочеш? Так ти подивися на себе. Уже все довела.

Того ж вечора я дістала свої шкільні альбоми. Подивилася на похмуру дівчинку з серйозним поглядом і від душі її побажала. Якби хтось винайшов машину часу, я б перемістилася до неї і сказала: Не бійся, малятко, у тебе буде все. Буде набагато більше, ніж у половини твоїх однокласників. Ти доб’єшся успіху, побачиш світ і тебе любитиме найчудовіший чоловік на планеті.

Але машин часу поки у нас немає. Тому я сховала альбоми на горищі і перестала ходити на зустрічі випускників. А навіщо? Моє теперішнє життя занадто прекрасне, щоб чіплятися за невдале минуле.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

facebook