fbpx
життєві історії
В Україні, виїхавши з Ченігівщини і втративши там житло, ми прихистку й нормального рівня життя не знайшли. Прихистила Німеччина, Гамбург. Ми переїхали у Гамбург з трьома дітьми 6 місяців тому. Багато чого тут дивного, проте ще більше здивування викликала моя нездатність швидко та успішно адаптуватися до життя в Європі. Головне лихо німецьких залізниць зовсім не великі інтервали. Якісь речі влаштовані або нелогічно, або надто раціонально

В Україні, виїхавши з Ченігівщини і втративши там житло, ми прихистку й нормального рівня життя не знайшли. Прихистила Німеччина, Гамбург.

У Німеччині я часто згадую анекдот про німецький поїзд, який запізнився на одну хвилину і викликав паніку у пасажирів. Наш поїзд у тому ж анекдоті приходить вчасно, що викликає у всіх не менший подив.

Ми переїхали у Гамбург з трьома дітьми 6 місяців тому. Багато чого тут дивного, проте ще більше здивування викликала моя нездатність швидко та успішно адаптуватися до життя в Європі.

Я виявила, що навіть найзвичніші речі, які здаються нам міжнаціональними та універсальними, інший народ може організувати в химерному, відомому та зрозумілому лише йому порядку.

Будь-яка людина, яка вперше опиняється в Європі, ризикує бути збитою велосипедом – для багатьох німців вона становить реальну альтернативу метро чи автомобілю. Але велосипедисти не єдина перешкода на вашому шляху.

На другий день у Гамбурзі ми, бажаючи пообідати відомими карівурстами в самому центрі міста, раптово виявили себе в натовпі демонстрантів. Ніхто з демонстрантів не претендував на сосиски з каррі, але черга до намету з веганським фалафелем розтяглася на всю площу.

Турбота про природу поширена в Гамбурзі і сортування сміття нам дуже подобається.

Німеччина асоціюється у нас із раціональністю, точністю та працьовитістю. Це класичний набір стереотипів про Захід у принципі, але найчастіше ми використовуємо їх у німецькому контексті. Не скажу, що на практиці це зовсім не так, але в Гамбурзі мені дуже часто здається, що якісь речі влаштовані або нелогічно, або надто раціонально, через що переваги розумно влаштованого суспільства — швидкість, простота і зрозумілість — губляться.

Почнемо із простого прикладу.

У Німеччині більшість магазинів не працюють у вихідні та у свята, а в будні дні закриваються набагато раніше, ніж у нас.

Для німців неділя – Familientag, тобто день, який треба провести із сім’єю, а не у господарських закупівлях, а працюючі у вихідні магазини обкладаються додатковим податком.

Звикнути до цього виявилося напрочуд непросто. До того ж через низьку щільність населення – за весь час я зустріла лише один житловий будинок понад п’ять поверхів – продуктові магазини зустрічаються досить рідко. Найближчий магазин до нашої орендованої квартири знаходиться за 15–20 хвилин ходьби; здається, у нас у селикому місті в принципі неможливо опинитися на такій відстані від магазину відстані.

Не варто забувати, що Гамбург – друге за чисельністю населення місто Німеччини, що налічує понад два мільйони мешканців.

Українська звичка диктувала мені заходити в магазини близько 8-9 вечора. Кілька разів, прийшовши до зачинених о 19.00 дверей Penny – німецького «АТБ», я вирішила змінити стратегію та закупитись їжею на весь тиждень у вихідний день. Чоловік працює на фабриці і тим паче не може цього зробити в будні.

Близько 12 години ранку неділі я приїхала автобусом до головного торговельного центру Харбурга, за розміром. Електронні двері відмовилися відчинятися переді мною. Я не впевнена, що колись раніше бачила закритий торговельний центр такого розміру. Вранці ми доїли останні запаси отриманої в гуманітарці польської гречки, а продукти на обід купити було неможливо, оскільки всі продуктові магазини, торгові центри та більшість кафе міста не працюють у неділю.

План обіду було зірвано, і треба було вже тоді звикнути до того, що наші українські плани не підходять під німецьке місто. Моя розповідь не випадково починається з анекдоту про німецькі залізниці, оскільки саме вони здивували мене найбільше.

У Гамбурзі, як і в Берліні, метро об’єднане з приміськими поїздами в одну систему. Поїзди метро ходять з великими інтервалами і кілька разів на день через невідомі причини скасовуються або просто не приходять вчасно.

Уявіть, що ви чекаєте десять хвилин поїзд, він не приходить, і ви чекаєте наступний ще десять. Потім така ж ситуація відбувається по дорозі назад – виходить, сорок хвилин цього дня ви просто стояли на платформі в метро.

З досади ви двадцять хвилин йдете в магазин, щоб хоч якось компенсувати витрачений час, але він виявляється закритим. І ви ще двадцять хвилин голодний йдете назад… Приблизно такий мав вигляд наш перший місяць у Гамбурзі.

До речі, головне лихо німецьких залізниць зовсім не великі інтервали.

У Гамбурзі ви можете доїхати до середини колії та виявити, що поїзд далі не йде, причому не тільки цей, а взагалі більше ніякий.

Місцеві жителі, очевидно, були готові до такого розкладу, але ми з кількома турками та бангладешцями в розгубленості стояли на платформі в щирій надії, що наступний поїзд відвезе нас назад, у зрозумілу Україну…

Якось я зустрічалася зі знайомою також з України на центральній станції міста; спочатку я десять хвилин чекала свого поїзда, ще десять – наступного після пересадки. У результаті мій поїзд проїхав зупинку, на якій на мене чекала моя знайома. Машиніст із гучного зв’язку мотивував це Polizeieinsatz, тобто «поліцейською операцією» у самому серці мирного німецького міста.

Я вийшла на наступній зупинці і… десять хвилин чекала поїзду назад. Навіть виходячи з дому заздалегідь, у Гамбурзі раз на тиждень ви кудись спізнюєтеся через будівельні роботи, поліцейські операції та скасовані поїзди. З досади ви ввечері йдете до магазину… Колесо німецької точності та порядку робить новий оберт.

Словом, якось так.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.